Зорепад

Неділя, 23 липня 2017 г.
Переглядів: 447
Підписатися на комментарі по RSS

«Сьогодні з десятої до дванадцятої вечора можна стати свідком виняткового явища: сильного зорепаду. Мільйони зірок посипляться з неба. Такого ще не було»,- сенсаційно волав телевізор, моргаючи знімками яскравих зірок.

 

У маленької Дани аж дух захопило. За усе своє невеличке життя вона не чула про таку багатообіцяючу перспективу. Дівчинка від захоплення аж рота відкрила.

- Навіть не сподівайся,- суворо буркнула старша сестра.- Мама наказувала, щоб о дев’ятій ти була у ліжку.

- Каріночко, ну будь ласочка, - благала мала, як уміють це робити діти її віку.

- Якщо дозволю, ти все одно заснеш до того часу,- гримнула Каріна.

- Ні,- заперечила Дана.- Не дозволиш – розкажу мамі, як ти з Владом цілувалася!

- Добре, можеш дивитися на свої зірки, шантажистко!

- Ура! – заволала мала і повисла на шиї у сестри.

- Кашу доїш спершу,- не виходячи з образу суворої виховательки наказала Каріна. Проте її репліка видалась награною і смішною. Дана приснула, але послухалася.

- Каріно, а що ти робиш?- поцікавилася вона в сестри через хвилинку , погладжуючи іграшкового однорога, подарованого їй на День народження.

Старша сестра поспішно закрила ноутбук і вичікувально подивилась на молодшу: мовляв, ніякого особистого простору.

- А на небі вночі літають однороги?- випробовувала терпіння Дана.

- Ні,- сухо одрізала сестра.-Їх не існує!

 

- Навіщо тоді про них книжки пишуть?

- Занадто багато питань. Пробач, я не маю часу теревенити з тобою,- Каріна похитала головою і знову втупилася в комп'

ютер, плекаючи таємно думку: якщо не звертати уваги на сестру, то вона сама відчепиться. Проте проста логіка не спрацьовувала: мала всілася поруч на диван і почала розчісувати шерсть однорогу Літуну, час від часу поважно з ним розмовляючи.

Врешті – решт нерви здали, Каріна схопила ноутбук та попрямувала до ванни, зачинившись на замок. Дівчина вмістилася зручно на пральну машину, обперлася на стіну та відкрила ноутбук. Лампочка у кімнаті раптом зрадливо заблимала і погасла. Каріна почала панічно клацати вимикачем, але результату не було: єдиним джерелом світла був ноутбук, який вона тримала в спітнілих руках.

Плитка виявилася досить холодною- і голі ноги швидко замерзли. І не тільки ноги. У ванній ставало дедалі холодніше.

– Напевно, вимкнули світло,- розмірковувала про себе Каріна, але виходити з кімнати не збиралася: це б означало швидку капітуляцію перед сестрою.

Цікаво, що вона там зараз робить? Зазвичай, мала боялася лишатися сама і йшла стукати в двері. Проте цього разу було підозріло тихо. Каріна зітхнула і продовжила спілкуватися в соціальній мережі. Через декілька хвилин роздався грюкіт – вона почула, як відкриваються вхідні двері. Невже Данка сама пішла на вулицю? Проте як вона дістала до замка?

-Дівчатка, я вдома!- пролунав голос мами.

Каріна ледве не впала від несподіванки, адже маму терміново викликали до офісу, де вона повинна була працювати всю ніч. Батарея на ноутбуку майже сіла і останнє, що дівчина побачила: повідомлення, яке щойно надійшло. Мама повідомляла, що прийде вранці, просила Каріну укласти меншу сестру спати, а самій дуже довго не засиджуватися перед екраном.

Каріна була не з лякливих, але її почав огортати страх. Люстра почала блимати. Якщо мама на роботі, то хто орудує в квартирі? Раптом запала тиша. Дівчина навіть почула, як ходить стрілка годинника на кухні. Вона пошкодувала, що залишила Дану наодинці.

Клацнувши замком, Каріна почала крізь темряву пробиратися до своєї кімнати. Вмить побачила Дану, яка сиділа на ліжку і приміряла прикраси зі скриньки. Схопивши під пахву здивовану сестру, дівчина посадила її до шафи.

- Ура! Дорогий Летунчику, Каріна хоче пограти з нами в хованки!- шепотіла мала до іграшки, плутаючись в шафі між суконь.

Раптом Каріна помітила, що ручка дверей повертається, - і сама прожогом залізла до шафи.

- А від кого ховаємося?- у захваті шепотіла Дана.

- Та тихіше ти! Закрий рота!- благально попросила старша.

- Скільки тут суконь,- не вгамовулась менша, сіпаючи ошатний одяг і подумки на себе приміряючи.

Каріна виглянула в щілинку.Кімната була порожньою. Може,це їй усе привиділося?

- Посидь тут тихенько,- попросила Каріна.

Дана кивнула і ніжно обійняла Летуна. Старша ж вийшла з шафи і нечутними кроками пробралася до кухні. Там теж нікого не було. Дівчина знесилено опустилася на стілець. Потрібно менше часу проводити за Інтернетом.

За вікном щось блиснуло, потім ще і ще. Це були зірки. Одна за одною вони летіли вниз, створюючи неймовірної краси видовище.

 

- Дано, йди – но сюди, тут твій зорепад починається,-крикнула Каріна до молодшої, милуючись миттю.

Відповіді не було.

- Дано, Летун не встигне побачити своїх друзів,- повторила дівчина.

Але в кімнаті знову тиша. Каріна з хвилюванням заглянула до спальні. Двері шафи були розчинені навстіж, а молодша кудись зникла.

- Данко, ми вже не граємо в хованки! Я здаюсь,- закричала розпачливо Каріна.

Лампи в усіх кімнатах замерехтіли й одночасно згасли. Бісівщина та й годі! Скрізь було порожньо. І раптом, як ножем , з кухні – дитячий вереск. Каріна прожогом кинулася туди. Проте і в кухні – порожньо. За вікном падали зірки.

Позаду пролунав писк. Дівчина озирнулася і побачила бридку тварину, яка бризкала слиною, час від часу оголюючи білі ікла. Однією лапою тварина тримала Дану, а іншою тягнулася до неї. Де й взялася рішучість – Каріна полоснула ножем гидке створіння. Сіра гниль почала заливати підлогу.

Звільнена й шокована Дана схопила Летуна і показувала йому зірки. Поруч хрипіла істота, з білих ікол якої стікала кров Каріни.