Зимовий вечір у Арлі

Субота, 29 липня 2017 г.
Переглядів: 217
Підписатися на комментарі по RSS

Поль зробив ковток зі стакану і закутався ковдрою. Щось пробубонів, дивлячись на мене. Столичний пацюк, звик до тепла, авжеж.

Я жбурнув олов'яний тюбик з фарбою у мольберт, відколовши від того маленьку трісочку. Туба, проте, залишилася цілою, хоч і пробила у полотні діру.

Деякий час ця діра зіяла білим світлом, поки її не затягла оточуюча нас молочна імла. Він навіть не встиг нічого зрозуміти. Тріска покружляла і була підхоплена раптовим поривом вітру, що поніс її в даль.

Звідкись долинув голос Поля:

– Вінсе, я думаю, треба зачинити вікно, а то застудимося. Грудень на дворі.

Скривившись, я пригладив бороду:

– Поле, ти як завжди правий, – потягнувся до стулки і акуратно зачинив її. – Минулого разу теж було важко. Хай це була всього лише баночка, але я довго вовтузився. Проте, зміг розчавити її і вимазати фарбою полотно. Картина вийшла так собі, але кого те хвилює? Справжнім мистецтвом нині не цікавляться. Інакше я не заливав би тут очі дешевим питвом з тобою.

Поль зиркнув на мене і почав щось говорити. Уламки слів торкалися моїх вух, але не могли скластись разом у щось переконливе. Я лише здвигнув плечима і подивився у вікно.

– За справжніх художників! Тих, які творять неповторні барвисті полотна! А не тих, хто змішує всі кольори в одному тюбику і не може потім відкрити його, – голос Поля ще довго відлунював у моїй голові.

– Тобі ж відомо, що усі картини забирає мій брат! Він їх багатіям продасть! Пообіцяв, що продасть! Тоді вже заживу... – чомусь слова застрягли у горлі і назовні вирвалося лише бридке гелготання.

– Вінсе, друже, не розумію, що тебе бентежить. Втім, я готовий дати кілька уроків. Безкоштовних, зрозуміло. Не даремно ж я приїхав в цю глушину. Не містечко, а найпаскудніша діра на Півдні. Та ще у грудні, коли паризькі кабаре так і манять своїм затишком!

Я дивився на нього і не реагував.

 

Поль підскочив до мольберта, відібрав трохи червоної фарби і почав акуратно додавати її на поверхню полотна. Простоявши так цілу вічність, він нарешті виголосив:

– Ну, як тобі початок? Барвисто, га?

Я відірвався від стакана і кинув швидкий погляд. Так собі техніка, але виглядає яскраво. Поль протягнув мені пензля:

– Тримай, не бійся! Не все ж тюбиками кидати.

Я підійшов ближче і узяв пензлик із рук друга. Повів ним по сторонах. Що ж, спробую! Відібрав трохи помаранчевого, мазнув там і сям. Додав жовтого. Віддзеркалив зеленими тінями і змістив акценти до світлих тонів. Яскраво виходить! Я тихенько сміявся і відсьорбував з пляшки. Поль спостерігав, інколи пригублюючи абсент. Раз у раз він задумливо цокав язиком, а я не розумів, подобається йому чи він остаточно збожеволів.

Мене дратувало те, як фарби взаємодіють між собою. Досі я використовував зо три кольори. Нове розмаїття фарб мене бентежило. Плями ожили і поплили. Червоні краплі, що були першими, розлючено кидалися на всякого, хто зазіхав на молочний простір полотна. Помаранчеві хтливо наповзали одне на одного, розпливаючись потворними розводами. Втім, ці краплі були не такі великі, як жовті. Жовтогарячі швидко зайняли майже всю площу картини. Вони спотворювали сприймання інших кольорів і, здавалося, їх жадібності не було меж. Я спробував усе виправити і додав ще трохи зеленого. Червоні плями знов вибухнули фонтаном гнівних бризок і оточили новоприбулих. Втім, зелені крапельки швидко зорієнтувалися, розташувавшись посеред жовтих калюж. Стиснулися до розмірів піщинки і застигли, тремтячи…

 

Поль сопів, спершись об ніжку столу, коли я рішуче намірився завершити справу. Дістав блакитну і синю фарби, зробив значний ковток абсента. Поль, сіпнувшись, опритомнів від дрімоти. Примружився і кинув:

– Вінсе, з такою кількістю жовтої фарби…

Я тільки пирхнув у відповідь: «Не вчи вченого!» Теж мені світило! Але в одному він був правий. Жовтий колір зайняв весь вільний простір, доведеться щось вигадувати. Блакитний виявився ледащом і мені доводилося із зусиллями втискувати його на полотно. Я ляпнув ще синьої фарби і це стало непоправною помилкою. Величезний апетит цих крапель страшенно налякав мене. Вони почали поглинати усе, що траплялося їм на шляху.

Поль вже трохи протверезів і голосно каркнув:

– Ти ба, Вінсе! Картина повноцінно заграла барвистим життям!

Я допив залишки абсенту в пляшці і споглядав на своє творіння. За минулу вічність, сині плями поглинули млявий блакитний колір. Червоні і помаранчеві краплі зійшли їм десертом. Тепер картину прикрашало важке небо густого фіолетового кольору. Саме того кольору, яким я хотів завершити роботу. Власноруч додати його до жовтих плям і відтінити блідість полотна. Але фіолетове небо тепер самовдоволено і пихато спозирало згори на світлі розпливчасті кольори. Так само, як Поль минулого вечору дивився на мене. Клятий Поль, це все його експерименти!

Раптом червоні плями плигнули до мене і я схопив порожню пляшку зі столу, щоб захиститися.

– Цей світ потворний! – я вдарив пляшкою по полотну. Від сильного удару, вона розбилася, залишивши жалюгідний уламок в руці. Гра фарб не перервалася ні на мить. Я замахнувся для повторного удару, але краплі жбурнули мене горілиць. Картина залишалася неушкодженою, а я боляче забився потилицею об дерев'яні дошки. Перед очима повільно з’являвся образ Поля.

– От покидьку, що ти мені заважаєш? – заревів я.

– Вінсе, Вінсе! Заспокойся. Поглянь на свою картину, вона прекрасна! Лише поглянь уважніше.

Протерши очі об плече, я знову поглянув на картину. Відразу, імла алкогольного дурману зникла. Живий погляд блукав полотном, жадібно вбираючи кожну пляму і краплю фарби. Картина засяяла, ніби хтось провів долонею по запітнілому склу, дозволивши променям світла увійти в цей світ. І він був прекрасний.

– Якщо ти так вже хочеш що–небудь порізати своїм уламком, можеш почати з власних вух, – Поль смикнув мене за мочку.

Я засміявся:

– Мабуть, ти правий. Усілякий світ має право на існування, як і кожна крапля фарби в нім. Саме різноманітність кольорів і відтінків створює неповторне відчуття життя.

Помовчавши, я додав:

– А вухо я все ж таки відріжу, – і повільно підняв погляд догори, зачарований хаотичним рухом фарб.