Життя з фурункулом (Поза конкурсом. Перевищено обсяг роботи)

Неділя, 14 серпня 2016 г.
Переглядів: 281
Підписатися на комментарі по RSS
Автор: Олександр "Єнот" Стусенко.

Того клятого фурункула Грицина Василівна навіть не помітила б. Якби він вискочив на якомусь іншому місці, а не на самісінькому кінчику її тричі дорогоцінного носа. Фурункул з'явився в ніч із суботи на неділю. Мимохідь глянувши вранці у дзеркало, жінка аж уклякла.

– Фу! – вигукнула вона. – Рункул...

– А шо ж ти хотіла, – відгукнувся з кухні її чоловік, теж професор.

За свистом чайника він недочув її репліки. Чоловік Грицини Василівни мав у неділю бібліотечний день – їздив у відділ стародруків академічної бібліотеки читати стародавні трактати й літописи. Тож він саме безтурботно снідав бутербродом і ще не знав, яке лихо присіло на носі його дружини.

А для Грицини Василівни це справді було лихом. Кінчик носа – це єдине місце її тіла, яке вона особливо доглядала і пестила. Весь її професорський авторитет тримався на тому кінчику. Кінчик, відповідно, був біленький, чистенький, блискучий, і окуляри, що на ньому врочисто сиділи, були позолочені. Отож червоний чиряк, який безпардонно вискочив на святая святих, був серйозним ударом. У такому вигляді з'явитися в понеділок в університеті Грицина Василівна дозволити собі не могла.

Коли перший шок минув, а чоловік відбув до бібліотеки, пані професорка взялася за свій ніс. До вечора на нього почергово було нанесено шістнадцять різних отруйних мастил, які мали зігнати фурункул іще до настання темряви. Але коли чоловік Грицини Василівни повернувся в рідні пенати, дружина його сиділа вся в сльозах – із червоним носом, на котрому стирчав, як сатана, пухир.

– Чистотілом, – порадив пан професор, не ставлячи зайвих, а тому дурних запитань.

Чистотіл – ця дивовижна рослина, якою йому в дитинстві вивели бородавку на члені, – ріс на клумбі біля будинку. Коли стемніло, Грицина Василівна, контра спем сподіваючись, одяглася до невпізнання, взяла для маскування сміттєве відро й спустилася вниз. Десь на весь двір шепотілися закохані, десь волали алкоголіянці, над головою, на другому поверсі, тітка Тета погрожувала розлученням і сковорідкою своєму благовірному козлові й розпуснику, а професорка Грицина Василівна, присівши за розлогим кущем папороті, скубла стебла чистотілу й квацювала, квацювала, квацювала...

Тієї ночі спалось їй погано. Раз-по-раз прокидаючись, жінка обережно торкалася свого фурункула, який, здавалось, не меншав, і, застогнавши, провалювалася в чорне болото сну знов. А перед ранком їй приверзлося, що сидить вона у вітальні своєї квартири, мастить кінчик носа чудодійною отрутою й раптом бачить, що з-між усіх щілин паркету почала проступати кров. Більше й більше... Ось уже й пантофлі у крові, ось уже її по кісточки, ось уже... Та Грицина Василівна не може зупинитись: вона втирає собі в кінчик носа мастило – вичавлює з тюбика на палець і втирає, вичавлює і втирає... А кров – густа аж чорна – поволі піднімається вище й вище. Так би й потонула Грицина Василівна в тій крові, якби вчасно не прокинулась.

А прокинувшись, миттю кинулася до дзеркала: їхати їй сьогодні на лекцію чи передзвонити на кафедру, щоб її терміново замінили. Кінчик носа був чистий і непорочний, він сяяв дивовижною білиною, і Грицина Василівна аж заскиглила від щастя.

– А шо ж ти хотіла – чистотіл, – прорік її чоловік, перекрикуючи свист чайника.

З тієї радості, що так неправдоподібно швидко позбулася фурункула, пані професорка вирішила замість однієї чашки кави випити аж три й нарешті досмоктати давно початого м'ятного льодяника. З великим полегшенням, із яким люди встають з унітаза, сіла вона на табуретку... і заскиглила від різкого прострілу в сідниці.

Трюмо підтвердило найгіршу з гіпотез: червоний, як чоловіча голівка, фурункул сидів на кінчику авторитетної професорської дупи. Але дупа – це не ніс, і хоч настрій Грицини Василівни трохи підупав, та всі заплановані лекції вона того дня таки відчитала. Щоправда, в тролейбусі, їдучи в університет, вона всю дорогу мусила стояти, хоч перед її носом було вільне місце, а на кафедрі, п'ючи каву й ведучи з колегами філософські бесіди про Ніщо (а точніше – ні про що), мусила сидіти на одній половинці, перехнябившись, як нечиста сила.

Увечері Грицина Василівна знов по-професорськи (тобто скрупульозно й наполегливо) взялася за фурункул. І знов бідолашний чиряк пройшов крізь вогонь, воду, десяток мастил і чистотіл. Спала професорка на животі. А снилося їй, що лежить вона горілиць на надувному матраці, він погойдується на ніжних хвилях теплого моря, та тільки море те – із крові, а водорості в ньому – кишки. Грицина Василівна, сповнившись відчаю, вже зібралася скотитися з матраца в те море, бо рано чи пізно, як їй здавалося, все одно доведеться, то вже краще добровільно, та не встигла, бо прокинулась.

Вона таки лежала на спині. Але не на матраці, а на гідній її статусу перині. Болю в сідниці не було. Кинувшись до дзеркала, викладачка завила від радості, побачивши, що фурункула на дупі вже немає.

Того дня він сидів у неї на животі...

Звернутися з такою проблемою до академічної поліклініки для Грицини Василівни означало втратити авторитет не лише серед колег і студентів, а й втратити його взагалі. Бо ж дерматолог їхньої профспілкової клініки у вільний від роботи час писав гротескні оповідання, черпаючи наснагу з історій хвороб своїх і не тільки своїх пацієнтів. А потім видавав ті оповідки в університетській друкарні брошурками по 500 примірників і продавав на розкладках в усіх корпусах університету. Отож, не бажаючи зганьбитись у віках, прославивши свій чиряк, Грицина Василівна весь вільний від викладацької роботи час віддавала активному самолікуванню. І фурункул її переміщувався то на спину, то на стегно, то на ліктьовий згин, то на... Але про це вже знає тільки вона сама. Та ще хіба фурункул. Бо навіть чоловік Грицини Василівни не відважився в те місце зазирнути.

Втім, із часом професорка призвичаїлась до свого чиряка і навіть, як істинний науковець, дослідила циклізацію його з'яви на тому чи тому місці, а отже, могла точно спрогнозувати його появу в себе на кінчику носа й на той день завчасно домовитися про заміну в університеті чи взяти лікарняний. І хоч чоловік Грицини Василівни – теж авторитетний науковець – радив елементарне хірургічне втручання в клініці за місцем проживання, та жінка категорично не погоджувалась, аргументуючи це тим, що фурункул, як показала практика, – незвичайний, а отже, наслідки його видалення – непрогнозовані. Ледь не щовечора в їхній розкішній професорській квартирі точилися дискусії й відбувались мініконференції на тему чиряка. Висувалися нові гіпотези, робились огляди найсвіжіших наукових публікацій про фурункули, йшло жваве обговорення, накопичувались нові й нові факти...

Одне слово, життя з фурункулом було не таке вже й нудне.

Автор: Олександр "Єнот" Стусенко.