Життя [16+] (Поза конкурсом. Надійшло після завершення прийому робіт)

Вівторок, 16 серпня 2016 г.
Переглядів: 277
Підписатися на комментарі по RSS

“за мною” - жестом наказав сержант і безшумно поповз ховаючись за скельним виступом.

З десяток солдат так само вправно рушили слідом. Піднятися на ліктях та носках, перенести тіло на кілька сантиметрів, і знову піднятися. Виснажлива операція, особливо якщо повторювати її протягом годин під нещадним сонцем на розпеченій скелі. Проте майже повністю безшумна. Майкл з нудьгою згадав про кондиціонер екзоскелету. І фільтри для повітря. І ще кілька десятків переваг які дає двохсот кілограмовий помічник десантника. Але попре всі своє переваги екзоскелети мали кілька недоліків, головний з яких — живлення. За три дні батарея сяде і могутня машина війни перетворюється на шмат металобрухту.

Ніч не принесла полегшення. Безжальну спеку змінив лютий холод пустелі.  Спітнілі та брудні солдати сиділи у невеличких розколинах, ховаючись від холодного пронизливого вітру. Через маскування багаття не розводили і люди давилися сухими холодними концентратами.

- І от набіса ми це робимо? - Огризнувся Майкл.

- Але ж інакше вони загинуть... - тихо відповіла Марія. - сейтівськи посіпаки тепер пруться за нами, а той клан вийде в зону евакуації.

- І користі нам з тих триклонців? І якого вони раніше не втекли з цієї діри?

- Тобі ж сказали: планета належала їх клану протягом поколінь...

- А біса вони за неї не б'ються? - запитав Майкл — Всесвіт знає два типи рас: ті що захищають свій спадок та землю, і ті від яких не залишилось ні мови ні назви. Третього не дано.

- Вони ж живі істоти.

- А ми?

- ми солдати,  - втрутився в розмову Василь, що спостерігав за проваллям через приціл. - Солдати, що дали клятву захищати слабких та зберігати небо мирним для інших. Ова... ану гляньте.

Десантники активували монітори в візорах шоломів та під’єдналися до камери прицілу гвинтівки Василя.

- Ого, - видихнула Марія, - аж два шорки... А он третій. Бугай... вони, що вирішили, що нас тут ціла рота?

- Схоже ми таки привернули їх увагу. - посміхнувся Василь.

- От виплодок... - гаркнув Майкл — біля ближнього БМП.

- не можу довернутись — промовив Василь.

- Зараз гляну...

Майкл та Марія підповзли до пругу гірського уступу та підняли свої гвинтівки.

- От мерзота, - вилаявся Василь. - тепер Сейти сепарів всюди з собою тягають?

- Ну, а чому ні? - знизав плечима Майкл — Вони теж люди отже краще нас розуміють і будуть ефективним знаряддям. А Сейти вміють добирати інструменти.

- Народ, там внизу двіж почався.

- Зараз гляну... - Майкл збільшив зображення у прицілі роздивляючись голографічну мапу. - Трясця. Схоже наших утікачів знайшли.

- Маю чисту лінію вогню на зрадника — промовила Марія.

- Вони чи ми? - тихо, наче сам в себе, спитав Василь.

- Встигнемо до вершини?

- Два кілометри.

 

Леаліра клану Сеймгіне, Калері, постійно озиралась назад. Ще добу тому вона і не сподівалась на порятунок. Та і на що вона могла сподіватися після втрати кораблів? Та порятунок прийшов. Звісно якщо так можна назвати цих брудних жорстоких створінь. Але ці, як вони себе звали люди, були останньою надією її клану. І людям вдалося відвернути увагу переслідувачів на себе. Та потім розвідники сповістили, що раптори сейтів знову узяли слід. І в момент коли відчай вхопив за горло, зі скелі зірвався сліпучий промінь лазеру. Потім ще один і ще. Люди знову привертали до себе увагу ворога. Ціла батарея важких випромінювачів та мінометів вдарила у скелю відповідаючи на кілька лазерних пострілів.

Коли канонада стихла. Лазери спалахнули знову. Поодинокі та розкидані. Та це означало, що люди живі. І триклонці раділи цьому, вітаючи впертість людей. Але не довго бо сейти знову вдарили усією наявною вогневою міццю. І знову клан Калері опустив руки. Та люди виявилися живучішими за баргівських комах. А потім радист вловив пеленг на активну передачу на орбіту. Ще кілька разів спалахували лазери і гора здригалася від пострілів у відповідь. А дві години назад все стихло. Захисники клану підганяли решту краще всіх розуміючи, що затримка подарована людьми не триватиме довго. Калері йшла останньою. Все ще сподіваючись побачити спалах лазера.

Раптом Калері відчула радість скаутів і спочатку вона не зрозуміла, що стало причиною таких радісних думок розвідників. Доки в небі не стало чути гул людських човників. Звук наростав і от вже стало можна розрізнити лякаючи хижі корпуси бойових машин.

Ударні гравіплани пройшли над головами триклонців та пішли у бік скелі. А десантні машини сіли на великій галявині готуючись забрати клан. Трошки більше шестисот душ. Дочекавшись доки увесь її клан відлетів Калері піднялась на борт останнього човника. Та перед самим стартом до них в салон застрибнув лицар. Ці представники людства лякали стару жінку більше за всіх — одна тонна броні люті та смерті. Калері досі не могла уявити що за схиблена на вбивстві істота створила це.

- Мілорд, - вклонилась Калері. - хочу подякува...

- В пизду, блядь, запхни подяку — огризнувся велет.

Від хвилі ненависті та презирства, що вибухнули в душі лицаря Калері відсахнулася. Кілька охоронців клану зпідлоба зиркнули на лицаря, та це все чим вони могли відповісти на такий вияв не поваги. Лицар людей був загрозою не менше за шорка. А може і більшою.

- Мені і справді шко... - знову почала леаліра.

- Та чхати мені — відрізав лицар. - Якби не прохання вашого принца Ервіана, яб сьогодні не втратив своїх людей. На що ви взагалі сподівалися?

- Вибачте та Ервіан не мій принц — ввічливо вклонилась Калері — він голова усіх триклонців та не мій принц. А зараз як і раніше я сподіваюся, що у Всесвіті достатньо місця для усіх живих істот і розум та взаємоповага будуть керувати розумними расами і усі зможуть віднайти мир. А на що сподіваєтесь ви?

Лицар помовчав потім опустив на тендітну жінку погляд візорів свого шолому і промовив:

- А я сподіваюся, що, розумні, істоти нарешті почнуть користуватися здоровим глуздом. І усвідомлять, що у Всесвіті існують лише хижаки та здобич. Якщо раса хоче миру то має бути готова для війни краще за решту сусідів. І коли це станеться я не буду змушений втрачати братів і сестер заради оборудок політиканів. Та красивих заголовків новин.