Загадай бажання

Четвер, 4 серпня 2016 г.
Переглядів: 320
Підписатися на комментарі по RSS

Творець відчув спалах сили, чистої і дикої енергії в одному із давно створених світів. Здалось, що ця сила здатна розірвати його на шматки, знищити працю Творця, як себе величав цей космічний гігант. Він - один із тих гігантів, що все ж опанували мистецтво створення світів, відділили себе у своєму власному всесвіті, паралельно із іншими Гігантами, де вони грались у богів. До справжнього Джерела їм, звісно, ще було дуже далеко.

Так, десь в закутках свідомості, пульсував той спалах, який продовжував розпорошувати світ. Гігант озирнувся й через безмежний простір холодного Нічого побачив планету, яка помирала просто на його очах. Хвиля темного вогню розходилась планетою, умертвляючи усе на своєму шляху й висмоктуючи життєву енергію, передаючи її до маленької білої цяточки, що самотньо тремтіла на фоні мертвої землі.

Творець зусиллям волі перемістив себе до помираючої планети. Вкриті лускою двоногі істоти захоплено спостерігали за зникаючим у мерехтінні світла й вогню Творця, який вже змістився до кульки із життям, що так цікавила його.

Хвиля залишкової енергії сколихнула планети, неначе блукаюча штормове хвиля обійняла маленькі човники.

Творець придивився до білої крапки на чорному тлі. Це була не людина! Не створений ним вид життя, а щось зовсім інше, хоч і схоже на людину ззовні. Калейдоскоп спогадів про життя цього організму пролетів перед очима Гіганта за долі секунди. Все ж, планета й досі помирала.

Гігант побачив, як люди створили його, голема із глини й енергії, намагаючись створити зброю. Як вони дали йому розум, зробивши мислячою істотою й почали навчати його власній силі.

Творець відчув лише одне палке бажання в свідомості Паразита – бути як вони, як люди. Це бажання й досі палало в думках голема. Люди, давши йому розум, не дали відчуттів. Штучно створене життя було позбавлене відчуттів. Смертні прозвали його Паразитом – адже голем був створений із пусткою всередині, яку він заповнював енергією, висмоктуючи її із навкодишнього середовища. Гігант відчув подобу гніву голема, коли він дізнався, навіщо ж він створений.

Паразит ввібрав життєву енергію із тих, хто створив його й відчув несамовитий голод й спрагу. Гігант відчув так ясно, наче він сам був Паразитом – дитячу радість від пізнання світу. Голем побачив кольори, відчув запахи міста, спробував на смак людську, раніше таку непотрібну йому  їжу. Під час прогулянки мертвим домом він відчув біль – Паразит став на щось гостре.

Трохи згодом голем таки втомився від нових вражень й заснув, просто на підлозі, навіть радіючи болі в спині.

“Пального” вистачило лише на день. Піднявся Паразит знову шматком глини, який рухала магія й зачатки свідомості. Бажання бути як люди спалахнуло з новою силою. Але тепер він вже знав, що потрібно зробити.

Невтомний, він подорожував світом, спустошуючи дрібні поселення, які зустрічались йо по дорозі, вбираючи їхню енергію й живучи день-два справжнім життям.

Творцеві стало жаль голема. Він відчув себе спорідненим із недосконалим винаходом людей – Гігант був позбавлений усіх переваг життя смертного, хоч і не бажав його.

Останній спогад Паразитам переконав космічного напівбога.

Голем, насичений енергією, гуляв із групою магів – вони здавалось цому найцікавішими співрозмовниками. Та й самі маги вважали голема одним із них. Група пілігримів відійшла від невеличкого містечка, направляючись до одного із найбільших міст цього континенту. Спека була нещадна, але один із чоловіків був в піднесеному настрої. Він усе сипав жартами, смакував фруктами й захоплено роздивлявся усе навколо. Раптовий порив вітру приніс хмарки літаючого пуху. Кажуть, що якщо зловити той пух, що зблискує у променях – можеш смілвино загадувати бажання. Воно обов’язково збудеться.

Маги з задоволенням почали ловити пух й зосереджено хмурились, щось собі загадуючи.  Паразит також зловив пух, йому здалось, що той якось дивно блиснув на сонці й видав себе. Єдиним бажанням, яке завжди супроводжувало голема – бажання стати таким же, як і люди. Живим.

Він сформулював бажання ще раз, й відпустив миготливу кульку. Пух пролетів трохи й раптом спалахнув яскравим полум'ям. Один із магів засміявся,  мовляв, треба було придумати щось простіше. Якщо пух спалахне – твоє бажання неможливе. Інші ж маги отетеріло дивились на голема.

Останній же, розпачливо озирнувся. Він не хотів втратити цей кольоровий дивовижний світ ще раз. Паразит перебирав варіанти, гарячково вирішуючи, чи є ще якийсь шлях окрім очевидного.

Енергії кількох живих осіб вистачало на тижні повноцінного життя. Або ж буде, якщо він витягне енергію усього континенту? Усієї планети? Чи вистачить її для заповнення постійної спраги голема?

Повітря сколихнулось від матеріалізації задуму Паразиту. Маги відчули незрозумілий страх. Голем прямо перед ними піднявся у повітря й спалахнув білим сяйвом. Найближчий до нього маг захрипів – шкіра цого почорніла, одяг за мить став порохом, оголивши сухе неживе тіло. Цівка сяйва потягнулась до голема.

Інші маги, не змовляючись, водночас телепортували подалі від небезпеки.

Хвиля темного полум’я вийшла із голема, спалила його одяг і шкіру. Глиняна постать висіла в повітрі, біле сяйво заповнювало пусті вени.

Творець струснув головою, звільняючись від полону спогадів Паразита. Він подивився на планету, більша половина якої вже була спустошена чорним вогнем. Білі нитки енергії простагались до голема, наповнюючи його життям.

Гігант співчував Паразитові, проте він не міг дозволити вбити усю планету. Він підніс руку й повільно звів великий та середній пальці. Зосередився на раптовій думці й задоволено посміхнувся.

Клацнув пальцями, втілюючи свої думки у реальність. Половина планети, яка була вже мертва, зникла, забираючи із собою Паразита.

Він ще раз посміхнувся, уявляючи, що подумає інший Гігант, знайшовши життя із чужого світу. Творець поглянув на залишки планети й почав працювати над її відновленням.

Посеред дороги, вкритої глибокими калюжами, пролунав гучний вибух. Із кулі сяйва вийшов чоловік, і впав на землю, знесилений.

Впав і відчув біль.