Єва

Вівторок, 2 серпня 2016 г.
Переглядів: 405
Підписатися на комментарі по RSS

Єва Кобут, молода студентка-практикантка, дівчина з великими сіро-зеленими очима. Ті сіро-зеленаві очі дивилися якось невиразно, тьмяні і скляні, як реторти з грубого скла, що їх Єва складала. Утома, сіра і липка, сиділа в них. Крейдяно-порохнява тиша заволокла кабінет, але Єва навіть не раділа з цієї тиші, такої жаданої протягом дня; її гарне, тонке, дрібне обличчя було застигле і вигасле. В неї було дивне відчуття, що день ще не завершено, щось ще потрібно буде від її змореного тіла, вичавлених мізків, і готова була до цього невідомого обов'язку з фаталізмом втомленої кобили, що їй уже все однаково.

І прийшло те, що мало прийти: почувся стукіт каблучків, і до кабінету ввірвалася — як буря, з шумом і грюком — інша дівчина.

— Ох, Господи, Євко!.. — аж повітря завібрувало від її сильного, пристрасного голосу; вона важко плюхнулася в учительське крісло:

— Це триндець, цілком і повністю, то так далі не буде...

Інеса, подруга Євина. Висока, показна, вродлива. Широке обличчя, скривлене болем. Єва мимохідь погладила її по плечу, продовжуючи займатися своїми справами:

— Ну годі, Інес, ну чого ти?.. На роботі дістали?..

Єва здогадувалась, що мова зараз піде не про роботу, вона знала, про що піде. Інес одразу підтвердила її здогад:

— Ні, це все він...

Єва погордливо вигнула уста, з них готовий був злетіти глузливий вигук, достоту такий, яким вона сьогодні обривала дурнувате патякання учнів. Але зловила його на самому кінчику язика, він розлився ледь зловтішною усмішкою по її яскравих губах. "Він". Вона пам'ятала спалах пристрасті в той же день, коли познайомила їх. Такий дивний для всіх — крім Єви, вона знала, що так буде, знала, зі своїм липким фаталізмом втомленої життям кобили — втомленої "його" байдужістю до неї, Єви, усталеним щастям Інеси, схожим на стояче озеро. Єва змішала їх обох, мов реагенти у колбі. Чи це можна назвати експериментом з її боку?..

Вона відчула щось схоже на радість в той вечір. Дивна то була радість, а потім вона всю ніч пролежала ницьма на ліжку, її щось глухо боліло всередині, і все не вдавалось заплакати. Плакати Єва не вміла.

А зараз Інеса сидить перед нею, і сльози стікають її обличчям, затримуються на її гарному підборідді, а тоді зрошують блузку на грудях.

— Ти можеш сказати і напевно скажеш: то не перша ваша сварка, помиритесь, як і раніше, але тут вже без варіантів і виправдань... Він, знаєш, не вийшов зі своєї сторінки у фейсі, і я прочитала... А, я взяла його ноут, бо мій барахлить і здала в ремонт, але курча, краще б уже я обійшлася без ноута, ніж... Пише йому якась малолітка: "Вийде сьогодні зустрітись?" Він спить з нею, Єво! Я прочитала всю переписку, чорт, чорт...

Два місяці вони разом прожили, підрахувала Єва, всього два місяці минуло, як Інеса покинула свого добропорядного нареченого і зійшлася з "ним". Боже, як швидко...

— Господи, люба... — Єва вдала, що застигла у безмежному подиві, хоч насправді її ніколи ніщо не дивувало. Вже наступної миті вона взяла пробірки і попрямувала в підсобку, кивнувши Інесі:

— Перейдімо туди, мені ще доскладати треба...

Інеса поплелася за нею. Втомлено сіла і затулила обличчя руками.

— Та не побивайся ти так, Інес, та він того не вартий... — почала якесь втішання Єва, та її саму одразу занудило від банальності власних слів. Вона замовкла, а після невеликої паузи, коли її погляд спинився на реактивах, які вона мала поскладати у шафку, додала:

— Він же ж типовий красучик-нарцис, Інес, тупенький і пустий, таких повно... Якщо забрати його вроду — нічого й не лишиться.

Інеса підвела голову.

Складаючи пляшечки, одну з них Єва залишила на столі.

— Ходімо, сонце, я закінчила, — сказала вона Інесі, знову повернувлись до неї. Краєм ока ковзнула по столику — пляшечки там уже не було. Євині очі жаско блиснули.

*

Ранок був сірим, липким, неприємним. Єва насилу розплющила очі  — обважнілі від важкої сонливості повіки трохи злиплися. Підвелася — попереду ще один день, для якого Єва вже наготувала свій звичний фаталізм. Сіла снідати, кашу присмачувала собі новинами, які гортала в телефоні. Єва неусвідомлено шукала новину, яку боялась знайти. А водночас знала: якщо не знайде, відчує розчарування.

Аж ось, нова публікація. Очі Єви загорілися зловтіхою і захватом.

"Вчора о 22-й годині на вулиці такій-то став жертвою невідомого нападника 20-річний (ім'ярек). За словами потерпілого, невідомий підкрався до нього ззаду, коли хлопець повертався додому, і хлюпнув в обличчя кислотою. З важкими опіками обличчя парубка доставили в лікарню. Розпочато розслідування".

От "він" і добігався. Несподівано для неї самої Євині очі наповнилися слізьми. Але вона змахнула їх, встала, і, нашвидкуруч зібравшись, вийшла з квартири. Ще треба було декуди зайти.

Стукати довелося довго — Інеса не чула. Те, що вона була вдома, видавала гучна музика з-за дверей.

— Інес, Іне-е-ес!..

Човгання, скреготіння. Відчинила. Єва аж відсахнулася: такою старою побачила вона Інес!.. Мовби зівʼялена сильним жаром квітка. Очі були покриті стужавілою плівкою страху, як дві каструлі, з яких усе википіло, згоріло на чорну жужелицю.

Єву кольнуло в серце, але вона лиш вигнула губи в погордливо-зневажливій усмішці; сховала ту усмішку в Інесиному волоссі – обійняла її.

«Гай-гай, тупеньке ягняточко!.. А я ж іще хотіла заявити про ту пляшечку, а тут і без мене все для всіх ясно стане: тільки глянути на неї…»

— Інес… Я прочитала новину про нього, це жахливо… Попри те, що він такий скурвий син, нам варто піти до нього в лікарню, згодна?..

Єву вже аж пересмикнуло від власної жорстокості.

Інес підвела очі, прошелестіла: «Я не можу» — і бухнула сльозами. Єва посадила її, лагідно приобняла за плечі і вийшла.