Всі пригоди завтрашнього дня

Субота, 12 серпня 2017 г.
Переглядів: 71
Підписатися на комментарі по RSS
Автор: Олександр Лоуренс, Ема Ільм.

Де моя ліва рука?

Це якась чортівня…

Де, трясця, моя ліва рука? А голова?..

Де голова, я питаю?!

Авжеж!… Після всього, що сталося, аж ніяк не можна сказати, що я послуговувався нею за призначенням.

Отже, про втрату голови можна, напевно, не шкодувати. Але куди поділося все інше?

Стривайте…

Стоп, стоп, стоп!..

Я мислю, отже існую.

Блискуче! Але де саме я існую?

Якась каламуть навколо, нічого не розгледіти. Ммм... Може, саме через те, що мені немає чим цю каламуть роздивлятися?

Клятий Берковіц. То всьо він. То всьо його нестримна тяга до пригод. Мені треба було триматися від нього подалі ще в університеті. З першого погляду було видно, що це за людина... Втім, я вважав його великим оригіналом.

На факультеті прикладної космогонії таких оригіналів, як наднових в галактичному ядрі – дюжину за копійку купити можна!

Менше з тим, а де він сам?

Овва!.. Ось той виверт збоченого розуму, що бовтається трохи віддалік, дійсно схожий на мого товариша, трясця його матері...

- Чого волаєш на всенький всесвіт? – миттєво встряв у мій потік свідомості згаданий виверт. – Ти шо, Славчику, неприємностей хочеш?

Я задихнувся від обурення. Оцей телепень сміє мені бовкати про неприємності!..

- Де моя ліва рука? – лють всередині мене не мала меж. – Де голова? І ноги?

- Навіщо тобі голова? – єхидно запитав Берковіц. – Ти ж зроду не застосовував її на практиці. Краще подивися навколо, тут тисячі цікавих речей. Ось де справжня свобода і простір для творчості! Зараз я створю новий світ...

- Іди до біса. З усіма своїми речами, – я спробував надати своєму обличчю гордовитого виразу, проте з жахом зрозумів, що ніц з тим не виходить, через відсутність таківського.

Титанічним зусиллям волі я спробував зосередитися.

Я – Славогор Яструб, тут, холера, всьо зрозуміло. Он там – мій добрий приятель Хома Берковіц – і це теж без коментарів, бо це ж апріорі та однозначно. А навколо, мабуть, найглибша дупа всіх часів та народів.

І як, трясця, нас сюди занесло?

Може, якщо я відстежу ланцюжок подій, дещо зможе змінитися?

 

Все почалося з минулої суботи, коли я відбив у Хоми дівчину. Це була красунечка з розумним поглядом і абсолютною порожнечею замість мізків. У всякому разі, до нас вона потрапила, скажімо в лоб, абсолютно тупо – через блат.

Підходячи після спортзалу до їхнього столика у кав’ярні, я запитав, граючи м'язами:

- Як ся маєш, лялечко? Бачу, шо мій друг, – я кивнув у бік Берковіца, що підступно всміхався, – гріє мені місце поруч з тобою?

- Мене звуть Роза, - дівчина мило закрутила пасмо волосся на вказівному пальчику. – Ми говорили про недосконалість квантової механіки... Хома сказав, що ви розбираєтеся у цьому краще за всіх студентів на факультеті.

Я завмер із роззявленим ротом, переводячи погляд з неї на пройдисвіта, який мав нахабство зватися моїм другом.

От скотиняка! Адже він чудово знає, що я навчаюся на кафедрі космо-лінгвістики і не зможу відрізнити кварк від нейтрино, навіть якщо вони будуть у мене перед очима.

Так, точно. Точнісінько саме так все і починалося.

Наступного тижня Роза продинамила нас обох, але це вже було зовсім неважливо.

Хома тоді сказав, що вона рідкісна дурепа і не варта уваги таких супергероїв, як ми.

А варта нашої уваги – захоплююча подорож на галактичному рейдері до центру всесвіту.

- Подібний шанс випадає не часто, Славчику, - сказав він тоді. – Цей рейдер прямує у колишнє ядро…

- Не називай мене Славчиком, наче я сантехнік з жеку.

- …до того ж на ньому встановлена машина часу! – самозабутньо все більше правив своє Хома. – Тільки обрані можуть потрапити до експедиції. На щастя, мій дядечко є заслуженим академіком, і він створив нам протекцію, тому я серйозно рекомендую тобі зайнятися квантовою фізикою, щоб не виглядати на кораблі повним бовдуром.

Місяць зубріння – і я опинився у темпо-лабораторії рейдера. Я стояв поруч зі своїм товаришем, який умовив дядька на несанкціонований доступ до машини часу, та мав непохитний намір з'ясувати, якою була реальність у мінус першу секунду до великого вибуху.

І то можна ще пережити, але я ще не здогадувався про справжню мету цього мудрагеля.

Він примудрився відправити крихітну надтверду кульку, яка щойно, ось-ось, збиралася стати світом, на трильйон років у майбутнє. І щосили радів, збираючись подивитися, що ж то буде, якщо великий вибух не відбудеться.

Зрештою, залишилися лише ми з Хомою ніде і в тому, що навіть пропащим часом назвати складно. Адже час просто не виник… Втім, можливо там був ще хтось: у мене виникла гикавка, а таке бува, коли вас згадують незлим тихим словом. Скоріш за все, це і був дядечко Берковіца, який плавав у порожнечі десь неподалік.

Всі події я перебрав по гвинтику і зрозумів, що слід зробити.

Треба до деталей згадати зустріч у кав’ярні.

 

Граючи м'язами, я підійшов до солодкої парочки за столиком.

- Як ся маєш, лялечко?

Розмова повторювалася слово у слово.

- Бачу, шо мій друг, – я знов кивнув у бік Берковіца, – гріє мені місце поруч з тобою?

- Мене звуть Роза, - дівчина так само намотала на палець волосся, та цього разу плював я на її прийомчики. – Ми говорили про недосконалість квантової механіки... Хома сказав, що ви розбираєтеся у цьому краще за…

Тут би і забути закрити рота, але старанні штудії перед експедицією не були даремними. А те, що Берковіц спромігся запобігти великому вибуху і, відповідно, народженню всесвіту, геть перекреслювало дружню пікіровку.

- Ти шо! – абсолютно щиро відповів я. – Якби не мій друг, не зрозумів би, наскільки дійсно є недосконалою квантова механіка. Ейнштейн у порівнянні з ним – просто дитина!

Дівчина закліпала очима і у захваті подивилась на Берковіца. А я із задоволенням відчув, як наповнюється плоттю та вагою моя ліва рука…

- Ти що за бздури собі дозволяєш?! – наостанок заголосив виверт на ім’я Хома, розчиняючись у порожнечі. Одначе я вже твердо стояв на обох ногах у залі кав’ярні і намагався прогнати раптове запаморочення…

 

Ясна річ, що у жодну експедицію ми не полетіли.

Всесвіт уцілів.

А Роза завагітніла, і Берковіцу довелося серйозно переглянути свою тягу до сумнівних авантюр і всіляких там холостяцьких пригод…

Автор: Олександр Лоуренс, Ема Ільм.