Виживання

Субота, 13 серпня 2016 г.
Переглядів: 284
Підписатися на комментарі по RSS

- Сідайте, пане Горле, в ногах правди немає. Стара простягла руку і пальцем вказала на крісло. Чоловік на секунду затримався, невдоволено викрививши губи, а потім різко сів.

- Пані Морло, час вийшов. Дайте мені те, що обіцяли, -першим порушив тишу чоловік.

Стара втомлено зітхнула, відкинувшись на спинку крісла і відвела очі в сторону, дивлячись крізь скло ілюмінатора. Потім відсунула верхню шухлядку столу і дістала маленький предмет.

- Знаєте що це, пане Горле? - вона нахилилась над столом. –Це м’ятна карамелька. Пам’ятаю, як в дитинстві ходила з бабцею у театр. Чарівне видовище. Навряд чи відтоді мені було так затишно. Коли вимикалося світло, вона діставала із сумки цукерки. Спочатку розгортала одну для мене, потім одну для себе. Із солодким м’ятним присмаком у роті ми продовжували дивитися виставу.

- Послухайте, я б хотів…- почав Горл.

- Я знаю, що ви хотіли, пане, - різким металевим тоном обірвала його жінка. Але дослухайте, проявіть повагу до моїх років. Чоловік вимушено замовк.

- Так от, тоді мені було шість років. Театр і танці гріли мені серце. Але все склалося інакше. Земля нас вже не щадила. Фінансування програм переселення людей було збільшено втричі. Ми тікали від жорстокої помсти рідної планети, на яку, звичайно, заслуговували. Після закінчення космічної академії почала працювати дипломатом. Було складно. Були жертви. Технології не можливо розвивати без жертв, бо розвиток буквально роїться жертвами.- стара зморщилася і зробила паузу, намагаючись зрозуміти думки опонента. - Але зараз…зараз ви просите неможливе, наше питання зайшло в глухий кут.

- Це не дипломатія, пані, -Горл нервово посмикував ногою. -Це пряма погроза.

- Не нервуйте так, Горле, вам не личить. Ось, краще випийте це,-Морла налила і протягнула чоловікові склянку. Це вино. Чисте повітря і родючі землі Кеплери дозволяють вирощувати чудові врожаї.

- Ви не повинні були знайти цю планету. Ви мали б здохнути на Землі. –чоловік зробив великий ковток напою і подивився на бордово-фіолетову рідину. –Смачно. І огидно. –він скривив гримасу. –Ви користуєтесь не своїми ресурсами. Скільки мине років перед тим, як Кеплера перетвориться на Землю? Тисяча? Дві тисячі? А потім все знову стане отрутою і люди гнитимуть від власного лайна і бруду.

- Ви не сповна розуму, Горле, і не вам вирішувати долю нашої цивілізації, -стара затрусила головою, прищуливши повіки.

- Помиляєтесь. Тут ви не звані гості. Ви—пліснява, що виповзла з помираючої планети і намагається розповсюдитись серед інших світів. Альянс не допустить цього. Ваш розвиток занадто примітивний, щоб рухатись в глиб галактики. 

- Примітивний?-здавалось Морла втрачала терпіння. -Ми знайшли планету, побудували колонію, розвиваємо технології, заснували академію, в якій працюють сотні вчених. І ми можемо за себе постояти. Люди не віддадуть Кеплеру. Це наша надія на життя.

- Переконуйте себе, не мене.-вираз обличчя Горла майже не змінювався і Морлі складно було вловити емоцію співбесідника. –Ви схильні знищувати середовище і себе. Ваша ступінь еволюції занадто низька. Повертайтеся на Землю, рятуйте тих, кого залишили помирати. Рятуйте свою расу.

- І що ви вдієте, Горле? Альянс нічого не зробить. Кеплера потрібна вам. А я продовжу говорити з Радою.

- Ні, на цьому все..-Горл дістав передавач і щось доповів мовою, яка Морлі була не відома.

Стара нахмурилася і склавши руки навхрест швидко підійшла до чоловіка.

- Що відбувається? –голос жінки був напружений і різкий.

- Я попереджав, Морло, мені шкода.

Морла завмерла, не сміючи дихати. Вона й сама не раз говорила ці слова і прекрасно знала, що після них вже мало можна змінити. Жінка видихнула, на мить заплющив очі.

- Знаєте, Горл, краще б ми домовилися.-із жалем промовила стара. –Смерть нікому не зробить долі. Вона трималася спокійно, врівноважено. Здавалося, жінка розуміла щось набагато більше, ніж казала в голос.

Чоловік промовчав, легенько кивнув головою в знак прощання і вийшов з кімнати.

 

Морла підійшла до величезного ілюмінатора свого кабінету. За тисячі кілометрів від орбітальної станції розкинулися гори і океани Кеплери. Стара пані ніколи не втомлювалася розглядати це диво. Все життя вона оберігала Кеплеру, як власну дитину. Сімдесят  років, покладених на вівтар виживання людей пролетіли, мов мить. І тепер, розглядаючи цю неймовірну красу, вона розуміла, що саме має зробити. Розвиток і боротьба завжди вимагали жертв.

Вона повернулась до столу і натиснула кнопку:

      

- Доповідайте.

- Вірусна програма спрацювала. Координати змінилися і вибух стався на іншому астероїді.

- Як база?

- Ціла, все пройшло як і планувалося, пані Морло.

- Добре, сподіваюся вони не здогадалися і передали інформацію про знищення нашої бази до Альянсу.

- Ми всі сподіваємося. Модуль Пана Горла відстиковується.

- Затримайте його. Скажіть, щоб чекав на мене.

- Слухаюся, пані.

- Так, і… запускайте протокол 4

На тому кінці почувся хрип

- Пані Морло…

- Швидко. В нас мало часу, поки вони не зрозуміли що підірвали не військову базу, а просто велику каменюку.

 

Пані підійшла до ілюмінатора, ще раз подивилась на Кеплеру, взяла зі столу м’ятну карамельку і вийшла з кабінету.

 

- Горле…

- Я вас попереджав, мені шкода.

- Вам не шкода. –його жовтувате обличчя починало викликати стійке відчуття нудоти.

- Відвезіть мене на свій корабель. Я маю побачити все на власні очі. А потім ми домовимось про передачу Кеплери вашому уряду.

 

За півгодини вони стояли на містку міжпланетного крейсера альянсу. Морла дивилася на мільйони частинок підірваного астероїда.

- Все ж нам потрібно було домовитися.

- Ви знову починаєте?

- Тепер—ні. Вона подивилася на нього із глибоким сумом. Її старі очі наповнювались сльозами.

Горл дивився на стару. Потім у лобове скло крейсера. До нього почало доходити, що насправді відбувалося.

- Я хочу, щоб ви знали, Горле. Все, що я робила в житті, я робила з любов’ю и маючи велику мету.

- Терміново, капітане, передайте в управляння, що ми не…

Договорити він не зміг.

Радари орбітальної станції Кеплери зафіксували великий вибух біля поясу астероїдів.