Випадок у сорок третьому секторі

П’ятниця, 19 лютого 2016 г.
Переглядів: 430
Підписатися на комментарі по RSS

Вже восьмий день поспіль за ілюмінатором не було видно нічого крім безмежного астероїдного поля. Фактично, весь сорок третій сектор був астероїдним полем. Десятки яскравих блакитних зірок, навколо яких неспішно обертаються холодні діряві камені. «Матильда» без особливих проблем оминала ці гігантські перешкоди – то був зовсім невеликий корабель. Рідкісна модель – тепер вже мало хто робив дрібні далекохідні кораблі. Хіба що розвідувальні, та й тих було доволі мало.

Промені блакитного світла виринали з округлої діри в центрі великого астероїда, вздовж поверхні якого повільно пересувалась «Матильда». Навколо металевого корпуса крутились кілька дрібних камінців, що їх підхопило захисне поле корабля. Шестеро людей у металевій бляшанці серед безмежжя холодних каменюк.

- Господи, до найближчої точки стрибку більше семи днів шляху, - сам до себе промовив Кевін, головний механік, роздивляючись зображення на екранах. – Якщо з нами щось тут станеться, ніхто не прийде на допомогу. Наші тіла охолонуть швидше, ніж аварійний сигнал хоча б дійде до рятувальників.

- А ти про це не думай, - спокійно відповів перший пілот на ім’я Трой. – Врешті-решт, у найближчого поста рятувальників все одно немає пристосованих до такого поля кораблів.

- Ага, бо ніхто в таку дупу не літає… - ніби ображено відповів механік.

- Не посперечаєшся, - хрипло погодився Пірс, другий пілот. – Так далеко ми ще ніколи не літали.

- Бо так багато нам ще ніколи не платили, - втрутився капітан Девід Терненстон, що якраз увійшов до кабіни пілотів.

Й справді, грошей вони за цей «рейд» отримали багацько. Везли якогось науковця, не знали навіть його імені – попросив називати його Цицероном. Власне, за анонімність він добряче доплатив. Щось пов’язане з його дослідженнями знаходилось у сорок третьому секторі. «Який навіжений сунеться у сорок третій сектор?» - скажете ви, і матимете рацію. Крім абсолютно надзвичайної кількості астероїдів ця зона виділялась ще й наявністю просторових (а може і часових) аномалій, що абсолютно виключало можливість надпросторових стрибків. Крім того, таємничий вчений вимагав польоту не над астероїдним полем і не під ним, а саме крізь нього. Тільки так його сканер впізнає ту річ, заради якої задумали всю цю мандрівку.

До кабіни увійшов Майк – помічник механіка. Майк був наймолодшим членом екіпажу «Матильди», тому його коронною фразою вважали слова «припиніть поводитись зі мною, як з дитиною!». В чомусь юнак мав рацію, його справді жаліли. Чи, скоріше, боялись за нього. Майже ніколи не відправляли назовні, щоб лагодити пошкодження обшивки, ніколи не змушували спускатись до корабельного ядра і взагалі забороняли виконувати справді небезпечну роботу.

- Малий, як там наш вчений? - звернувся до юнака Кевін.

- Цицерон?

- А ти тут бачиш ще якихось вчених? – засміявся Трой.

- Ага, - приєднався до насмішки механік, - ціла академія наук в багажному відділенні!

- Посміялись, і досить, - перервав їх капітан. – То як там цей Цицерон?

- Сидить біля свого ліжка і дивиться на ту свою штукенцію, - відповів Майк.

- На сканер?

- Так.

- Добре, бо я вже подумав що він дивиться на іншу свою «штукенцію», ту, що у штанях, - промовив Кевін і сам зареготав зі свого жарту. Ніхто більше не засміявся, тому механік швидко перестав гиготіти і додав: - Вам не здається, що тут не вистачає жінки? Жінка на «Матильді» б не завадила!

- Не здається, - суворо відрізав капітан. – І так добре. Серйозна чоловіча компанія.

Окрім кабіни «Матильда» мала ще п’ять приміщень: спальну кімнату (з переходом в санітарний вузол), кухню, багажний відсік, машинне відділення та залу з ядром корабля. До будь-якого з цих приміщень, окрім зали ядра, можна було увійти з головного коридору. Щодо ядра, то до нього спуститись можна було через люк у машинному відділенні.

- Пірс, лишишся за кермом? – запитав Трой, потираючи долоні. – Я досі не снідав, а живіт вже починає співати серенади.

- Йди, тільки не на довго.

- Я теж піду, - бадьоро підскочив Майк.

- Всі йдуть жерти - значить і я йду жерти, - з усмішкою хижака промовив Кевін.

- Я приєднаюсь до вас пізніше, - сказав капітан, роздивляючись черговий астероїд, до якого підлітала «Матильда».

Троє чоловіків пройшли на невеличку кухню. Простору було рівно стільки, скільки потребували стіл, стільці та кухонний апарат. Освітлювалась кухня погано – єдина неонова лампа часто блимала.

- Кевіне, ти колись полагодиш це довбане світло? – запитав Трой, дістаючи з кухонного апарата свою тарілку супу.

- Я сьогодні над ядром працюватиму, бо щось воно дивно поводиться, - відмахнувся механік. – Нехай Майк світло лагодить.

- Може краще я до ядра? – з дитячою надією запитав юнак.

- Може краще замовкнеш і будеш слухати, що тобі говорять старші? – суворо і швидко сказав Кевін. – Один неправильний крок біля ядра, і тебе туди засмокче і розплавить нахрін.

- Не кричи на малого, - втрутився Трой. – Він ще зовсім молодий, от дупа і тягнеться до пригод.

Трой був на десять років старшим за Майка, але трохи молодшим за інших членів екіпажу. Він і сам не забув, як це – бути новачком і бажати своєї дози адреналіну. Крім того, він знав, що насправді Кевін сердиться не через те, що малому загрожує якась небезпека. Злість Кевіна, як і його примітивні непристойні жарти, походила від сильного внутрішнього болю – три роки тому сорокарічний механік втратив всю свою родину. Звісно, тепер він поводився так, як це часто роблять дуже самотні чоловіки – відростив вуса, став багато пити і вдавав, ніби його все дратує. Або, що ще гірше, ніби йому до всього байдуже.

Вони сіли за стіл і почали їсти доволі смачний суп. Неонова лампа на стелі блимнула ще кілька разів, а потім затріщала і зовсім згасла.

- Приїхали, блін, - роздратовано гаркнув Кевін.

- Я полагоджу, - ніяково сказав Майк.

- Та доїмо вже так, а потім будеш лагодити, - м’яко відповів Трой, знімаючи з пояса ліхтарик.

Пілот поставив ліхтарик на стіл і увімкнув. Звісно, більше світла падало на стелю та верхню частину стін, але в принципі світла вистачало.

- Хех, через цей рейд вибори пропускаємо, - дещо невдоволено пробуркотів Майк.

- А ти у нас типу політично активний? – запитав Трой, пережовуючи шматок штучного м’яса.

- Ну, я не активіст, але вважаю, що кожен має прийти на вибори. А якщо не прийшов, то потім не має право критикувати владу.

- Дурний ти ще, - повідомив Кевін. – Я перестав туди ходити, коли зрозумів, що це ніяким хріном ні на що не впливає. На голос однієї розумної людини знайдуться голоси сотні дегенератів, а дегенератів у нас в Союзі завжди вистачало.

- Знаєте, - замріяно усміхнувся Трой, - нам за цей рейд стільки платять, що ми самі зможемо балотуватись.

- А ти б за кого голосував, якби не рейд? – питання Майка змусило Кевіна невдоволено хмикнути.

- За Дорота, - миттю відповів пілот. – Він ліберал, але з сильним характером – люблю таких. А ти, як так думаю, за Бонрана?

- Так, - здивовано закивав юнак. – А як ти здогадався?

- Ти молодий і наївний, тільки такі й голосують за соціалістів.

- Цікаво, що буде, якщо переможе Фінлін? – втрутився механік.

- Він не переможе, - засміявся Трой. – Нацисти ще жодних виборів не виграли.

- Ну а чисто теоретично, що буде?

- Мабуть велика перебудова, - задумався пілот.

- Я тоді від громадянства відмовлюсь, - найсерйознішим тоном повідомив Майк. – І емігрую кудись. В якусь з дрібних республік.

- Якщо переможе Фінлін, - з насмішкою заговорив Кевін, - то всі ті республіки Союз анексує швидше, ніж ти встигнеш до них долетіти.

- Та забийте ви, - Трой підвівся та поклав тарілку назад у кухонний апарат. – Все одно Фінлін не переможе.

- Та й справді, - погодився Кевін. – Нацисти смокчуть.

До кухні увійшов капітан. Девіду зовсім нещодавно виповнилось шістдесят три, і вже давно на його зморшкуватому обличчі читалась невимовна втома від усього. «Мабуть після цього рейду він кине це діло» - думав собі Трой, дістаючи з апарата чашку чаю. «Цікаво, кому тоді дістанеться «Матильда»?» - питав у себе Кевін, доїдаючи суп. «Чи стане він після цього щасливим?» - міркував Майк, роздивляючись зламану лампу.

- Ми підлетіли на небезпечну відстань до якоїсь аномалії, - повідомив капітан. – Викривляється простір. Сподіваюсь, що це хоч не часова аномалія.

- Неприємно було б зустріти себе, як в оповіданнях Лема, - погодився Майк.

- Диви який – читати любить, - прокоментував Кевін, нарешті покінчивши з супом. – А краще б світло полагодив.

- Припини сваритись, - ледь не крикнув Трой. – Він зараз полагодить.

- Я зараз полагоджу, - сказав Майк та пішов по інструменти.

- А ти, Кевіне, краще йди до ядра. Датчики показують, що воно якось дивно реагує на аномалію. Трой, на тебе чекає Пірс. Він дуже хоче сходити в туалет, але не може лишити кабіну без пілота.

- Вже йду, - хором відповіли Трой та Кевін і швидко покинули приміщення.

Натомість на кухню повернувся Майк, тільки цього разу з інструментами та новою лампою. Ще через хвилину зайшов і вчений, якою тут називали Цицероном. То був високий сивий чолов’яга у довгій темній мантії.

- Це не просто аномалія, - повідомив він, - Це захисний механізм.

- Тобто? – здивовано перепитав капітан.

- Тобто це та річ, яку я шукаю, намагається себе захистити, - спробував пояснити він. – Воно й не дивно. Якщо вона потрапить в погані руки, світ опиниться під великою загрозою.

- То це якийсь прадавній механізм? Зброя?

- Інструмент. Я точно не знаю, що це за річ, але знаю, що вона дає своєму власнику майже абсолютну всемогутність.

- Це здається абсолютною маячнею, - капітан ледь не засміявся. – Чому ж тоді у тієї речі досі немає власника.

- А раптом у неї був власник… - з захватом відповів Цицерон. – Раптом єдиним її власником був Бог?

- Бог? Серйозно? Ми вісім днів плентаємось астероїдним полем у пошуках інструментів Бога?

Засміявся навіть Майк, який до цього мовчки лагодив світло.

- Так, - здавалось, вчений не помітив насмішки. – Якась річ, що поєднувала б ідею з її матеріальним втіленням…

Раптом Цицерон схопив капітана за руку. Очі вченого помітно розширились, з рота виступив тонкий струмок піни. Спочатку чоловік опустився на одне коліно, продовжуючи стискати руку Девіда, а потім його долоня розслабилась і Цицерон впав на підлогу.

- А чорт забирай, - капітан вилаявся. – Малий, допоможи віднести цього вилупка на ліжко. Ще не вистачало, щоб він тут здох!

Через п’ять хвилин Майк та Девід стояли у спальній кімнаті, а перед ними на своєму ліжку лежав Цицерон. Його обличчя вкрив товстий шар поту, з рота продовжувала текти піна, змішана зі слиною. Температура явно була дуже високою.

- Я чую його голос, - шепотів вчений, не розплющуючи очей.

- Бога? – здивувався Майк. – Ти чуєш Бога?

- Ні, Бог давно помер. Я чую Інструмент! Він дуже слабкий, він просить його захистити!

- З ліжка не вставати, ясно? – суворо промовив капітан. – Піду поки розповім усім, що ми, виявляється, шукаємо інструмент Бога. Майк, піди глянь, як там Кевін. Щось він довго з ядром возиться.

І тоді вони зробили те, чого робити не треба – лишили вченого на самоті з голосами в його голові. Цицерон, не зважаючи на слабкість, встав з ліжка і повільно вийшов у коридор. Він пройшов до дверей на кухню, перечепився об товстий шланг і впав на металеву підлогу. Намагаючись підвестись, вчений різко виблював свій сніданок, змішаний з гидкою білою піною, а потім впав обличчям в утворену калюжу. З другої спроби все ж підвівся та увійшов до кухні, де якраз пив каву Пірс. В приміщенні було темно, через раптову втрату свідомості Цицерона Майк так і не встиг полагодити світло.

- Цицероне, ти? – запитав Пірс, не відриваючись від кави. – Капітан щойно заходив, розповідав про ту маячню, що ти йому наговорив. Ти справді віриш в існування якихось інструментів Бога?

Цицерон не відповів. Хотів сказати, що він досліджував історію цього сектора вже тридцять два роки, що саме тому сорок третій сектор і вважається таким дивним і аномальним – це наслідки роботи Інструмента. Але голос в голові сказав йому робити інакше. Вчений дістав з кухонного апарата чашку з окропом і різко вилив його на обличчя Пірса.

Другий пілот пронизливо закричав, коли відчув жахливий пекучій біль. Найбільший біль спричинили ті краплі, що потрапили в очі чоловіка. Пірс різко встав, не припиняючи кричати.

- Сучий виродок, ти що зробив? ТИ ЩО ЗРОБИВ?

Але Цицерону було байдуже до криків Пірса, він спокійно вдарив другого пілота чашкою у обпечене обличчя. Бідолаха закричав ще гучніше, гострі краї чашки розрізали і так пошкоджену шкіру. Осліплений, дезорієнтований і оскаженілий від болю, Пірс розмахував руками та страшенно гарчав. Цицерон вдарив його ще раз. У горло. Поранений вже не знав, за що хапатись. Вчений схопив його за волосся і штовхнув у бік кухонного апарата. Сильного спротиву Пірс не чинив – не дуже розумів, що відбувається. Цицерон нахилив його і поклав голову своєї жертви у отвір для брудних тарілок. Пірс продовжував кричати, захлинаючись власною кров’ю. Кухонний апарат спробував помити його голову так, як миє брудні тарілки. Цицерон стояв і спокійно спостерігав, як страждає другий пілот.

Коли до кухні забіг капітан, Пірс вже не дихав. Цицерон набрав ще одну чашку окропу і кинувся на Девіда, але той мав при собі старий енергетичний пістолет. Згусток світла збив божевільного вченого з ніг. На грудях Цицерона з’явилась глибока кругла рана, всю підлогу залило теплою кров’ю.

- Господи, він Пірса вбив!

Капітан вибіг у коридор, де одразу зустрів Майка.

- Кевін поїхав з глузду! – волав юнак, біжучи коридором. – Він чує якісь голоси, і вони наказали йому мене вбити!

- Схоже з Цицероном було теж саме, - задихаючись від хвилювання промовив капітан. – Він вбив Пірса.

- Господи, Пірс мертвий?

- Що з Кевіном?

- Я зачинив його у залі з ядром, але він дуже скоро вирветься – знає, як відкрити люк з середини. Він дестабілізував ядро...

- То ось чому ядро поводилось так дивно, - здогадався Девід. – Він псував його вже кілька днів. Він почав чути голоси набагато раніше.

- А Цицерон…

- Мертвий. Ходімо до кабіни, треба розповісти все Трою.

- Якщо він сам ще не перетворився на психа, - перелякано додав Майк.

Вони забігли до кабіни швидко, бо вже чули, як починає відчинятись люк. Поки Кевін з якоюсь коробкою та металевою трубою в руках повільно, іноді падаючи, пересувався коридором до кабіни, Девід та Майк пояснювали Трою, що відбувається на кораблі.

- Ну звісно, - осяйнуло Троя. – Кевін почав чути голоси першим. Бо він найслабший з нас – смерть родини похитнула його психіку. А потім, коли ми підлетіли ближче, той таємничий Інструмент взяв і Цицерона…

- Значить треба змінити курс, - крикнув капітан. – Підлетимо ще ближче – почнемо й самі чути голоси.

- По-перше, з таким станом ядра змінити курс дуже непросто, - повідомив Трой. – По-друге, ми вже надзвичайно близько. Бачите той астероїд? Та от, на його поверхні сканери помітили споруду, дуже схожу на якийсь храм.

Капітан вилаявся, Майк дістав з шухляди маленький зварювальний пристрій. Для самозахисту, звісно. У двері почав стукати Кевін.

- Кевіне, це ти? – закричав капітан. - Припини ломитись, інакше я буду змушений тебе пристрелити!

- Ми заслабкі для того, щоб увійти туди! – горланив Кевін. - Ми всі заслабкі!

А тоді пролунав маленький вибух. То рвонула коробка, яку ніс Кевін. Вибух був не дуже сильним, але його вистачило, щоб вибити двері. І відірвати механіку ліву руку.

Оскаженілий Кевін увірвався в кабіну. Капітан, збитий з пантелику несподіваним вибухом, не встиг вчасно зреагувати. Однорукий механік вдарив металевою трубою майка у обличчя, той спав на підлогу та схопився за голову. Трой намагався втримати кермо, щоб «Матильда» на врізалась у якийсь з астероїдів. Астероїд-храм був надзвичайно близько, летіти до нього лишалось не більше трьох хвилин. Інструмнт був там, тепер це відчували всі.

Кевін замахнувся, щоб добити Майка, але влучний постріл капітана його зупинив. В голові механіка з’явився наскрізний отвір, металева труба випала з його єдиної руки. А тоді впав і сам Кевін.

Майк прибрав руки від обличчя, і Трой перелякався від того, що побачив. Одне око юнака було сильно пошкодженим, ніс був викривленим настільки, що майже торкався щоки. Майк виплюнув три чи чотири зуба і спробував підвестись, але марно.

- Я теж їх чую, - прошепотів капітан.

Він повільно підійшов до Майка і направив пістолет на голову юнака.

- Капітане, не робіть цього, - говорив Трой, не відпускаючи кермо.

- Будь ласка, не треба, - спльовуючи кров благав Майк.

Але капітан не зважав на слова. Він спокійно поглянув Майку в очі, потім перевів погляд на Троя і заплакав.

- Будь ласка, не робіть…

Натиснув на гачок. Голова Майка розлетілась на шматки, лишивши після себе тільки червоні уламки та гидку рожеву калюжу. Трой завмер від переляку. Абсолютно забувши про кермо, він дивився капітану в очі.

- Ви ж розумієте, що ви щойно зробили? – пошепки запитав пілот.

Все навколо різко здригнулось – це «Матильда» ковзнула боковою обшивкою по поверхні астероїда. До «астероїда-храму» лишалось летіти зовсім трохи.

- Господи, це я зробив? – здивовано промовив капітан. – Я вбив малого?

- Заспокойтесь!

- Я ВБИВ МАЛОГО? – повторив Девід крізь сльози. – Голоси говорять, що я жалюгідний…

Капітан став на коліна і підніс пістолет собі до скроні. Постріл зніс йому голову і частину шиї. Тіло відкинуло аж до стіни. Троя з ніг до голови вкрило кров’ю.

Пілот залишився на самоті. Три тіла лежали в кабіні, ще два – на кухні. Трой перелякано дивився на рештки капітана. Сам він нізащо не вибереться з сорок третього сектору. Вісім днів сидіти за кермом? Навряд це взагалі можливо. 

Хіба що легенда про Інструмент правдива. Якщо там, у храмі, лежить ключ до абсолютної всемогутності, то Трой зможе вирватись звідси живим. І навіть більше – поверне до життя екіпаж «Матильди». Та що там, пілот зможе повністю змінити світ. Зробити його справедливим. Ідеальним.

Досконалим.

Хтозна, чи існує той Інструмент взагалі. Але іншої надії немає. «Матильда» знову зачепила астероїд, і шокований Трой нарешті схопився за кермо. З таким станом ядра керувати кораблем було пекельно складно. Автопілот в аномальній зоні не працював взагалі, кожен маневр корабля давався надзвичайно важко. Трой повертав кермо, рефлекторно нахиляючись, наче це може допомогти ухилитись від астероїдів.

«Інструмент знищив психіку всіх, окрім мене, - думав пілот. – Почав з найслабшого – Кевіна. Потім забирав все сильніших. Але мене лишив. Значить, я єдиний, кому Інструмент дозволяє до себе наблизитись. Єдиний, достатньо сильний психічно, щоб тримати в руках Всемогутність. Якщо, звісно, цей Інструмент взагалі існує…».

«Матильда» знову ковзнула по поверхні астероїда. Сьомий двигун відмовив. Попереду більше не було астероїдів, окрім одного – храму. «Посадка буде непростою» - зрозумів Трой, і різко натиснув на маневрувальні гальма. Від різкого сповільнення його підкинуло, але навіть такого сповільнення було недостатньо. Порушення в роботі ядра не давали «Матильді» скинути швидкість для пристойної посадки.

Трой встиг перевести всю енергію на захисне поле, це його і врятувало. Різкий удар об поверхню астероїда викинув бідолаху з сидіння. На кілька хвилин пілот втратив свідомість, але дуже швидко прокинувся. «Така сирена могла б розбудити навіть мерця» - подумки пожартував Трой, але побачивши мертвих товаришів вголос промовив:

- Поганий жарт.

Штучна гравітація «Матильди» тепер змішувалась з природньою гравітацією астероїда, тому пересуватись по кораблю стало складніше. Трой не зміг нормально йти, до вантажного відсіку йому довелось повзти по підлозі. Там, тримаючись за спеціальні поручні, він зміг натягнути еластичний скафандр. До шлюзу довелось знову повзти, а у скафандрі, яким би еластичним він не був, це робити було ще складніше.

Тільки коли шлюз зачинив вхідний отвір і відчинив вихідний, штучна гравітація втратила свою силу, і Трой зміг підвестись. Зовсім близько до місця аварії корабля розташовувався той самий зловісний храм. Тільки тепер пілот відчув всю велич цієї споруди. Дивовижними спіралями вгору тягнулись тонкі білі колони, що тримали на собі сферичний дах. «Ні, - подумав Трой, - людина такого б не побудувала. Це справді творіння Бога».

Він повільно пройшов повз колони. В центрі храму знаходився широкий колодязь. Пілот повільно нахилився, але побачив там не воду. Ні, в глибині таємничого колодязя він побачив цілий всесвіт. Минуле, майбутнє, теперішнє. Всі можливі варіанти подій. Там Трой бачив живого капітана, що по-доброму сміявся з дурних жартів Кевіна. Малого Майка, який нарешті отримав омріяне небезпечне завдання. В тому колодязі пілот бачив Пірса та Цицерона, що разом випивають в барі після вдалої експедиції. І навіть Кевіна, який задоволено проводить час зі своєю родино.

Все це Трой міг зробити за допомогою цього колодязя. Повернути мертвих до життя. Зробити злих людей добрими. Нагодувати голодних, вилікувати хворих. Інструмент тепер був прямо у нього в руках. Фактично, Інструмент сам обрав Троя. Він відсіяв слабких. Нездатних керувати.

Що ж має зробити людина, яка отримала всемогутність? Оживити мертвих товаришів? Напевне, занадто дріб’язково, як для першого вчинку нового бога. Потрібне щось глобальніше. Припинити війни? Більше! Скасувати смерть? Більше! Зробити всіх щасливими? БІЛЬШЕ! ЩО Ж ЗМІНИТИ? ЗРОБИТИ ВСЕСВІТ ДОСКОНАЛИМ?

Так, Трой вирішив зробити Всесвіт досконалим. На це у нього вистачить сили, тому його і обрав Інструмент.

Він нічого не міняв. Лишив усе, як є. І насолоджувався.