Відчуття биття життя

Вівторок, 8 серпня 2017 г.
Переглядів: 188
Підписатися на комментарі по RSS

M T

VCTR

C RM

Ніч - це чудова пора, гідна сильних людей. Ніщо не порушує тиші і не ображає м'якого світла зірок. Тільки маленькі вогники мляво мерехтять в ліжках затишних будівель. Настільки слабко, що гаснуть від легкого подиху. Ніч - це пора для таких, як я. Я люблю ніч і все, що з нею пов'язане. У цей час діїться життя, набагато більш повне і справжнє, ніж за денного світла. У яскравому світлі фальшивих тіней, люди збиваються зі шляху і можуть повернутися до нього знову тільки вночі.

 

Самотній чоловік плентався темною вулицею, повільно переставляючи ноги. На вигляд йому було трохи менше 30 років, але ходою він нагадував старця. Зупинившись, підвів голову, намагаючись вловити знайомий йому запах дощу. Мотнув чуприною і рушив далі, а я безгучно слідував по п'ятах.

Мені не спалось в ту ніч то ж я вирішив трохи розім'ятися. Подолав лінощі, виліз із ліжка та досипав сухих харчів у миску свого кота на окличку Діхокріз. Ця тварина завжди намагалась вхопити мене пазурами тільки-но денце його посуду хоч трохи спустіє. Вийшов з дому і рушив вулицею, вискрипуючи підошвами по бруківці.

Розчинившись у прохолодному повітрі, було так приємно плисти тихими стежками Маріїнського парку, тішачись громовиці, що вже наближалася. Помітивши самотнього чоловіка, я вирішив простежити за ним. Мені подобаються сміливі люди, а цей здавався саме таким. Ані блискавки, ані краплі дощу не могли виявити моєї присутності, тому я йшов за пару кроків позаду нього. Він повільно ступив до тіні дерев і почув голос з темряви:

- Гей, юначе, пригостіть цигаркою!

Чоловік зупинився і сунув руку в кишеню. Мені подобалися такі люди. Я вирішив підіграти ситуації і смикнув декілька струн. У цей момент повітря пронизали декілька нот, а із тіні вийшли двоє силуетів. Голос повторив:

- Чи тобі позакладало? Йди сюди!

Чоловік розпростав плечі і повільно повернув голову убік, звідки лунав голос. Я торкнувся клавіш і музика забриніла впевненіше. Темні силуети вийшли на світло ліхтаря, накривши чоловіка своїми довгими тінями. В долонях у них заіскрила сталь, засліпивши мене спалахом блискавки. Силуети мовчки рушили до чоловіка, а я із злістю вдарив у барабан прямо за вухом самотнього мандрівника. Той здригнувся і скинув із себе заціпеніння. Випростав вперед руку, що стискала виблискувавший сріблястий метал. Немов пелюсткою троянди, я м'яким рухом пальця торкнувся струн і музика заграла в повну силу. Виття скрипки пронизало округу і, вторуючи їй, гуркіт грому залив нічну тишу. Силуети впали у купу мокрого листя, так і не встигнувши підібратися до нічного мандрівника. Свіже повітря заповнилося їдким і приємним запахом. Колись я дуже любив цей кислий і трохи перцевий аромат. Спонтанна прогулянка все більше здавалася мені відмінною гадкою.

- Ти що, очманів? - хтось тремтів в темряві. Чоловік повернувся обличчям до голосу, а я, зачаївшись, спостерігав за цим. У моїх вухах грала нічна симфонія, а блискавки, що висвітлювали округу, перетворювали виставу на шедевр. Шпарким стрибком силует кинувся на чоловіка, намагаючись збити його з ніг. Той тільки ступив убік і прудко ухилився. Плавна і потужна мелодія вже лилася між стовбурами дерев, нестримна в нічній тиші. Я дивувався і насолоджувався силою, яка з'явилася в цьому мандрівникові. Ще одне гуркотання перуна і темний силует впав на асфальт. Він волав і розмахував руками. Я був практично упевнений, що його обличчям котилися сльози, але світло ліхтаря приховували дрібниці, засліпивши мене. Закладаюся, що голос благав милосердя, але ніч приховує скиглення і жалібливість. Гасить їх і топить в пітьмі, потураючи силі й рішучості. Музика оглушливо звучала округою, а нескінчене гуркотання не залишало темному силуету жодного шансу на порятунок.

 

Чоловік м'яко й упевнено ступав мокрими дошками підвісного моста. Я ж, затамувавши подих, слідував за ним. Він пройшов до оглядового майданчика і зупинився, насолоджуючись панорамою нічного міста. Музика затихла і щільна тиша знову опанувала парком. Тисячі вогників тихомирно куняли в затишних домівках, а самотній чоловік лише безмовно спостерігав за їх мерехтінням. Чому вони бояться ночі? Що примушує їх ховатися в тіні свого життя і уникати власних стежок? Я злився з м'яким світлом зірок, а чоловік гмукнув одному йому зрозумілому жарту. Крутанувшись на висп'ятках, він попрямував геть.

 

Я повернувся додому до світу з єдиним бажанням - міцно заснути. Музика все ще лунала у моїх вухах, а шляхетний чоловік не йшов із думок. Я вижлоктав склянку води і посміхнувся своїй вдачі. Сівши на захололе ліжко, звичним рухом розібрав пістолет. Протерши і ретельно вичистивши бруд, я склав зброю і залишив її біля приголов'я ліжка. Струни басолі пружно вібрували у моєму серці, наповнюючи його спокоєм.