Велика метушня

Вівторок, 8 серпня 2017 г.
Переглядів: 193
Підписатися на комментарі по RSS

Здоровенний біосинтезатор, що ледве вміщувався на куцому столі, гордо височів над навколишнім безладом. Любовно на нього поглядаючи, Гриць нотував на звороті старої роздатки:

- "Молекулярний біосинтез живих істот. Дослід 16. Метаболічний зразок: миша польова, півроку, здорова, фізично розвинена. Церебральний зразок..."

- Няяяв! - почулось з-під дивану.

- Чорт! - лайнувся юнак і, взявши з навісної полиці мікроліхтарик, опустився перед диваном на карачки.

- Киць-киць, - покрутив він носом. - Ти де?

- Няв! - спалахнули під стінкою два жовтих ока. Хлопець підсвітив та побачив Цезаря, оплутаного десятком електродротів, наче павутинням. "Може, залишити його тут, - подумалось мимоволі, - хоча б хвилин на десять?".

- Міу! - жалібно покликав котик.

- Лежи спокійно, визволю, - відтанувши, наказав хлопець.

У відповідь кіт голосно чхнув. І чого мама не рвонула на свої моря хоча б за півроку? Чи не віддала це чотирилапе лихо комусь іншому? Жити без халеп не може. З ним не те що дисертації: разових параметрів не буде.

Запхнувши світильника собі у рота, Гриць підтягнув жмуток дротів разом з бранцем ближче та, просунувши під диван руки, взявся по черзі їх знімати.

- Уше, кочяро, - прошамкав він, скручуючи з котячих лап дріт, спеціально залишений наостанок, - швобода.

Розпрямивши кінцівки, звільнений кіт крутонувся, шарпонув кігтями по рятівній руці і, прошарудівши паркетом, чкурнув геть. Ще й ляснув хвостом по носові.

- Тварюка невдячна, - проплювався Гриць. Світильник вивалився й стукнув об підлогу. Підібравши його, хлопець підвівся та клацанув для перевірки вимикачем. Ліхтар блимнув і згас.

- Сів, - вкинув Гриць його в коробку до ще кількох подібних. - Пізніше заряджу.

Всівшись за стіл, він продовжив свої записи:

- "Церебральний зразок: кіт домашній. Три роки, здоровий..." - запнувся Гриць у пошуках слова: - "Винахідливий. Приймач", - дістав він з-під столу переноску, витяг звідти невеличкого кроля та переклав його до приймальної шухляди в основі приладу: - "Кріль свійський, два тижні". Тупий, кволий. Поки що. Параметри, - пробурмотів він, клацаючи клавіатурою. - Є. Тепер матеріал.

Витягши з-під себе кривоногого табурета й переставивши його до шафи, хлопець поліз по клітку з мишенятами. Кіт миттю матеріалізувався під ослоном і закружляв між його ніжками.

- Цезарю, кши! - наказав юнак. - Не твоя здобич.

Кіт наче не почув. "Трясця, не заспокоїться", - подумав Гриць. Хитаючись, він обережно запустив руку всередину, витяг звідти одне кошлате тільце й спритно заштовхнув клітку назад. Сюди кіт точно не дістанеться. Ледве втримуючи однією рукою мишеня, Гриць зістрибнув на підлогу та, впіймавши кота за барки, покрокував до біосинтезатора.

- Ходи сюди, - відкривши мізинцем сканувальний лоток на вершечку приладу, вкинув він туди мишеня. - А ти не рипайся, - підняв він кота перед собою.

На щастя, цього нікуди пхати не треба. Так, мозкову активність відсканувати.

Вільною рукою Гриць вхопив схожий на душову лійку ЕЕ-сканер й увімкнув його ліктем. Та, ледве він підніс його до кота, той крутонувся, вислизнув на стіл і поліз на вершечок приладу, розпахнувши задньою лапою приймальний лоток. Звільнений кріль, хитнувши вухами, в'яло поліз назовні.

- Куди? - змахнув руками Гриць, і випадково зачепив коробку з ліхтарями. Ті посипались додолу. Раптом загудів сканер. "Цезар увімкнув!" - здогадався хлопець, навмання затуляючи приймальну шухляду. Лоток з мишою підсвітився. Цезар нюхнув повітря і, радісно вчепившись кігтями у кришку, розтулив її. Миша вислизнула й зістрибнула на підлогу, кіт - за нею.

- Стій! - рвонув було Гриць, та, наступивши на ліхтар, бряцнувся додолу. ЕЕ-сканер зісковзнув зі столу і боляче приземлився на лоба. Котячо-мишиний тупіт шелеснув коло вух і зник за дверима.

Провалявшись кілька хвилин, Гриць зняв із себе сканер і, повільно підвівшись, першим ділом глянув на прилад. На екрані блимало: "Синтез завершено". Кріль сидів поруч і лупав очима.

- Що за чортівня? - вчепився хлопець у приймальну шухлядку і рвонув її на себе. Там валялась жменя мікроліхтарів.

Дарма синтезатор додому волочив!

- Весь заряд профукав, чортів хижак! - вилаявся аспірант і розгублено поворушив світильники. Раптом один із них спалахнув тьмяним, напіврозрядженим світлом.

- Вимикач полетів, - зітхнув Гриць. - Викину, нахрін.

Ліхтарі врізнобій замиготіли. А перший ще й держаками заворушив. Здивованно покліпавши, юнак пробурмотів:

- Або не викидатиму.

Малі дружньо спалахнули та, посвітивши з півхвилини, згасли.

- Ви живі? - ошелешено спитав Гриць. Уся п'ятірка ліхтариків дружно засвітилась.

- Може, ще й розумні?

Троє замерехтіли, ще один пригнітив сяйво.

- Скромняги. Особливо - ти, - Юнак саркастично ткнув пальцем у останнього, що самовпевнено сяяв на повну.

"Живі, - копирсались в його голові думки. - Не карбонові. Невже кременеві? А рухаються як? Електромагніт, субатомка? А тему змінити ще можна?"

Раптом з-під його руки вилізла вусата мордяка й полізла до істот.

- Цезарю, фу! - скрикнув Гриць.

Але кіт вже заніс над ними свою м'яку лапу. У відповідь пролунало ледь чутне тріскотіння. Цезар повагався, та, - цікавість взяла своє, - пхнувся у ліхтарний натовп носом. І раптом, під різкий клац розряду, голосно нявкнув та вилетів з кімнати.

- Ого, - захоплено мовив Гриць до ліхтаря. - Ну ти й молодець. Струмом відлякав?

Той гордо засяяв, і згас. Вони ж розряджені усі, - аж ляснув себе по лобі Гриць, і спитав:

- Їсти хочете?

Четверо спалахнули, п'ятий кволо захитався. Шкода, - подумав Гриць, витягаючи зі схованки перехідник, - що зарядник один. Але нічого, по одному оброблю.

Та, ледве він встромив виделку в гніздо, ліхтарі, дружньо заштовхались до нього.

- Що за метушня? - насупив Гриць брови. - В чергу, негайно. Ти, - ткнув він пальцем у котоборця, - будеш першим. Решта - за ним, по одному.

Один за одним ліхтарі витяглись у ламану лінію. Юнак обережно ухопив їхнього "ватажка" пальцями та встромив його у зарядник. Ліхтарик задоволено засвітився. Гриць усміхнувся:

- Смачного вам, метухарики.