Тварюка [16+] (Поза конкурсом. Надійшло після завершення прийому робіт)

Неділя, 14 серпня 2016 г.
Переглядів: 267
Підписатися на комментарі по RSS

Навкруги розкинувся древній ліс. Місячне світло ледве пробивалось крізь крони величезних дерев. Вдалині завила якась тварина. За мить — виття звідусіль у відповідь.

— Чудова нічка для полювання, — з сарказмом проворчав кремезний чолов’яга.

— Норед, невже ти жалієшся? Часом не ти програв у карти наші останні гроші? 

— Я ж кажу — чудова ніч, — з перебільшеним ентузіазмом напарник поспішив уперед.

— То, як думаєш, що за тварюку нам треба вбити на це раз. Гремлінга, болятянника чи може селюкам просто вовчики дошкуляють?

— Вовчики? Не впевнений. Щось таки поволокло ті трупи в ліс. Зачекай, ми…

— Рене! Наш любитель м’яска трофеї губить, — серед листя валялась посіріла рука.

— Ем, нам же не треба покійничків в село вернути, тільки тварюку вбити, правда ж, — з відразою оглянувши руку, спитав Норед.

— На цей раз, слава богам, поховальні обряди замовників не колишуть, треба вбити погань і все. А тепер цить, ми вже близько, я чую…

Мисливці замовкли і сповільнили темп ходи. Десь високо в кронах закричав пугач. У опалій листві все чіткіше поступав слід — недавно тут щось тягли. Тихий скрегіт — Норед першим витягнув меча із піхов. За ним Рене витягнув свою зброю. Чоловіки повільно наближалися до невеличкої поляни.

— Бачиш, — прошепотів Норед, — це…

— Гуль, — шепіт у відповідь — чистокровний.

Істота і близько не нагадувала людину, скоріше ящера. Вкрита лускою, довгий хвіст з шпичаками, і паща повна зубів. Гуль схилився над тілом невдахи, чи тим що від нього лишилося — тварюка спокійно жерла.

Рене подав сигнал обходити істоту ззаду. Норед кивнув, обережно, намагаючись не шуміти, крався на свою позицію. 

Тріскіт гілки.

Гуль відірвався від трапези. Стривожився. Червоні очі блиснули у місячному світлі. Тварюка зрозуміла — у неї гості.

— Давай, — Рене першим накинувся на гуля. Ударив та меч розітнув порожнечу. Гуль пригнувся і стрибнув на нападника. Тікати він явно не збирався. Мисливець прикрився щитом, та відчув як по лівій нозі немов шмагнули батогом. Хвіст!

Раптом гуль завив від болю — Норед підіспів вчасно, і вдарив мечем у спину. Лезо простромило істоту наскрізь. Чорна кров бризнула на плащ Рене. Гуль ошаліло крутнувся та вдарив Нореда хвостом. Тварюка зрозуміла ворогів двоє, але чомусь не тікала. Загарчала та знову кинулась на Рене. Мисливець відкинув щита, схопив меча двома руками та полоснув чудовище вздовж тулуба. Норед знову зайшов з-за спини та одним швидким ударом зніс гулю голову.

— Здох? — спитав він.

— Хех, навіть гулю потрібна голова, — усміхнувся Рене. — Давай оглянемось чи він був тут один.

— Спочатку тебе треба підлатати, — здивований погляд. — Боже! Нога, Рене. Твоя нога. Чи ти збираєшся тут все кров’ю залити?

— Тсс! Чуєш?

— Що?

— Мамо, мамо. — На поляну вийшо налякане дівча. — Мамо, — знову покликала дівчинка.

Мисливці завмерли. Вони очікували знайти тут може ще якесь чудище. Але, аж ніяк не дитину. Живу дитину. Рене очухався першим.

— Не бійся, ми відведемо тебе до мами. Як тебе звуть?

— Мамо, — кликала дівчинка.

— Напевне забрела сюди, коли тікала від… Гм, не знаю, — задумався Норед. — Арх, неважливо. Давай відведем її в селище, хай розбираються самі, — роздратувався він.

— Ей, мала. Ми відведем тебе до дому, — Рене повільно наблизився до дівчинки і взяв її на руки. Дівча не опиралося, тільки і далі тихо кликала маму.

— Норед, бери голову гуля, вертаємось в селище. Віддамо їм наш трофей, — кивнув на дівчинку в руках. — Заодно і мене підлатаємо. А сюди повернемось зранку.

— Тобі значить малу, а мені голову тварюки таскати. Прекрасно, — сарказм повернувся до Нореда.

— Ну, з дітьми тобі краще справи не мати, — усміхнувся Рене. Він виглядав задоволеним. Тварюка мертва та ще й живу дівчину знайшли.

Мисливці поверталися з полювання. Ніхто не помітив, як очі дівча блиснули червоним у місячному світлі.

— Мамо, — кликала вона.