Тренажер

П’ятниця, 12 серпня 2016 г.
Переглядів: 337
Підписатися на комментарі по RSS

У просторій кімнаті з завішеними цупкими шторами вікнами при світлі електричних ламп сиділо кілька людей. Попри вечірню пору їхня робота тільки-но починалася. Масивні меблі з зеленою оббивкою, червоний килим на підлозі та ліпнина із п'ятикутними зірками на стелі видавали якусь урядову будівлю. Чоловік в лискучій шкіряній куртці, спеціально присланий сюди дуже важливими чинами, курив цигарку і дим огортав його наче сивим коконом.

– А як там ваші вчорашні підглядання? Щось нове чи знов якась "анти-"? – видав він, струснувши попіл до кришталевої попільниці, хоч і не сподівався отримати швидкої відповіді.

На якусь мить запала мертва тиша, поки інший чоловік, худорлявий і зігнутий над неохайними записами, не дописав речення та підняв свою голову.

– Найрозумніше пояснення – ми спостерігали якогось роду тренування. – прогундосив він.

– Найрозумніше. Ну, пане, я готовий подивитися. Тільки як я второпав зі звіту ви перехопили трансляцію військового тренування. Тому поконкретніше, хто всі ці люди, чим, і головне з ким вони воюють.

Інший присутній, що досі мовчки спостерігав з-під кущастих брів, повернувся у кріслі та засвітив поставлений на стіл діапроектор. Очевидно тільки на це він і чекав. Заправивши плівку, цей завзятого вигляду чоловічок підкрутив різкість і на білій стіні виникло зображення. Було схоже на зйомку з повітря якоїсь місцевості з трав'янистою рівниною і кількома деревами. Нею бігли, застиглі в кадрі, якісь фігурки. Знизу тягнулося щось наче пульт літака з кнопками, вогниками і парою неясних зображень.

– Такс, таке ми вже бачили. – показав на стіну чоловік в шкірянці.

– Так-так-так. – підхопився худорлявый чоловічок, надягаючи окуляри. – тільки тут набагато чіткіше. Цього разу сигнал перехоплено в Льодовитому океані, біля "Кузькіної матері".

– Ну народ. То силу вибуху не розрахували, а тепер в епіцентрі ще й передачі з майбутнього ловимо. Хай там фізики потрудяться пояснити. Ну добре, показуйте... Між іншим, якого це року? Я вчора стенограму новин за травень вісімдесят шостого дочитав, щось мені туди не хочеться.

Кадр змінився, частина зображення збільшилася, показуючи зблизька когось, подібного на космонавта. Чорно-біла картинка не давала змоги розгледіти всі деталі, а гість цього приміщення, яке прості люди старалися оминати, так сподівався знайти емблему чи прапор. Космонавт тримав чималу рушницю з неправдоподібно широким дулом. Всі троє присутніх спрямували погляди на цей обривок майбутнього. Війна в космосі? Невже таке справді сталося? Та чи не Земля це взагалі? Перехоплені тижнем раніше новини з 1986-го говорили щось про катастрофу, радіаційну загрозу. Може скафандр протирадіаційний, а люди там борються за останні незаражені землі? Наступні знімки тільки ставили нові питання.

– Чому тренажер? З чого ви так вирішили. – скептично промовив гість.

– Ось, будь ласка погляньте. Зліва внизу карта місцевості. Бачите, в тій трапеції виділено ось цей самий поворот і камені. Вся місцевість симетрична. Так само позначки, там сині, там червоні – симетрично розташовані. А як поглянете тут... – бровастий чоловік пововтузився з діапроектором і продемонстрував ще низу кадрів. – тут застрелені раптом зникають, ніби все це несправжнє.

– А чому б це не бути дії зброї? – перебив його чоловік у шкірянці, закурюючи другу цигарку. – Анігіляція наприклад.

– Бо зброя в різних бійців різна, а ефект той самий, як ось і ось. Це – тренажер управління військами. Щось ніби керована лялькова мільтиплікація. Я не беруся пояснити механізм тренування, але це ж майбутнє! Було б дивно якби ми все зрозуміли.

– Тренажер, тренажер... – гість про щось замислився. – Для розваги такий тренажер не зробили б.

Його робота вимагала в усьому сумніватися і нікому не довіряти. Виявляти ворогів справа непроста і пара кадрів прийдешнього в цьому нітрохи насправді не допомагали. Він одразу відкинув думку про тренування футуристичних бійців. Навіть передачі з вісімдесят шостого дивився як ворожу дезинформацію. Але в голові попри те роїлися зрадницькі думки, що майбутнє якесь не те, не таке, як його начальство описувало, в тому числі йому ж. Дожити до вісімдесят шостого було б просто, це не так далеко. Але що далі? Для цього чоловіка було ясно від яких конкретно людей залежать події підглянутого майбутнього (якщо воно правдиве). Але космонавти, тренажер з ляльками, все це він ніяк не міг пов'язати з теперішнім. Тим самим воно і лякало, це надто майстерно, щоб бути обманом. Віра у коли не світле майбутнє, то світло-сіре, тут хиталася. Або він просто не розумів побаченого, тлумачачи за власними мірками. Геть песимізм! Хвилька відпочинку і він знайде цілком раціональне пояснення.

– Я піду зроблю чаю, голова вже гуде. – сказав гість і вийшов за двері.

Діапроектор висвітлював останній кадр. На темному фоні світився немов відлитий з металу напис: Starcraft II.