Тиша

Неділя, 14 серпня 2016 г.
Переглядів: 289
Підписатися на комментарі по RSS

Сонце безжально палило лице. Вітер дихав, як людина що от-от має покинути цей грішний світ – тихо і ледь чутно. Трава поступово перетворювалась на сіно і колола мої босі ноги. Закинувши пасмо волосся з обличчя на потилицю, я продовжував непорушно стояти і дивитися на те як вітер курить мою сигарету. Здавалося що час уповільнився. Тютюн, який, я надіюсь, був у ній, інколи легенько блимав червоним жаром і продовжував виробляти димову стрічку, яка легко летіла вгору і розчинялася в пустоті.

Я зробив це і вороття не було. Час іде тільки вперед і це є істина. Минуле є незмінним, хоча є певні вчинки які можна з часом загладити, але якщо вони відбулися, то цього стерти неможливо. Вибір завжди важко робити. Інколи думаєш, що краще було б нічого не робити, не йти туди-то, не брати чи не казати те-то, але ж, з іншої сторони бездіяльність – це теж вибір.

Дивлячись на сигаретний дим я звернув увагу на те, що не відчуваю ні жалю ні страху, ніби все що відбулося було не зі мною, це були просто кадри із якогось фільму, або ж сон,витвір уяви.

Стоячи в тіні великої і старої яблуні мені пригадався батько, з яким ми що року тут збирали по кілька мішків червоних соковитих яблук, а тоді носили їх до хати, де вже мати закривала з них сік і робила варення. В дитинстві майже все літо, щовечора, лежачи під її гіллям, я слухав казки від батька.

Мимоволі я посміхнувся.

Тоді, за стрічкою диму, я помітив озеро, на якому провів всі літа свого дитинства. У водах якого навчився плавати я, а згодом і моя сестра Марія.

  Три дні тому їй виповнилося тринадцять. На свій День народження вона запросила кількох подруг, і якби ж ви тільки бачили як сяяли її блакитні очі коли вона задувала свічки на торті, загадуючи бажання яке більше не дізнається ніхто, і яке навряд чи колись збудеться, а якщо і збудеться, то вона цього не знатиме.

Вітер скурив сигарету майже до половини, а я й досі не зробив жодної тяги.

У моїй пам’яті залишилося не так уже і багато світлих спогадів. Батько працював у місті на місцевій кондитерській фабриці охоронцем і заробляв гроші щоб утримувати сім’ю і маму. Вона була молодою, я народився коли їй заледве виповнилося вісімнадцять. Мати майже не приділяла мені уваги, вона любила гуляти з подругами, ходити по кафе та клубах, і хоча б раз у місяць купати собі щось нове з одягу. Татові було важко, тому він економив на собі, але ніколи не смів відмовляти матері. Він дуже її любив, і давав їй усе що вона забажає, як батько капризній дитині.

Коли народилася Марія, справи в сім’ї стали взагалі кепські. Мати весь час сварилася з батьком через те, що він не міг заробити достатньо коштів для утримання сім’ї, хоча він з усіх сил намагався втриматись на роботі, яку міг втрати в будь-який момент через скорочення.

Я не пам’ятаю, щоб я колись любив маму, а коли підріс, то навіть став її ненавидіти. Вона ніколи не приділяла належної уваги ні мені ні моїй сестрі, і у мене склалося враження, що ми для неї є зайвим тягарем.

Коли Марійці виповнилося п’ять завод закрили, і батько втратив роботу. Конфлікти в домі стали буденністю. Основна причина була в грошах, а точніше у їхній нестачі. Спершу мати картала тата що він не може знайти нормально роботи, хоча він підробляв на різних «чорних» роботах, цього було не достатньо щоб її утримувати. З часом до батько повернувся до випивки, після перерви у майже шістнадцять років.

Довгий час я переживав за нашу сім’ю, і найбільше боявся розлучення, проте з часом людина привикає до всього. Не пам’ятаю коли точно, але приблизно після п’ятнадцяти років мені стало все байдуже. Кожен раз коли я відчував що між ними назріває конфлікт, я просто йшов гуляти біля озера, потім почав ходити в бар і купував собі пиво. Там я міг зустріти своїх однокласників і друзів. Розмови з ними віддаляли мене від проблем в дома. Тоді я і почав курити, не впевнений що це було саме через сварки, але в них я знаходив виправдання.

Більше половини сигарети уже розтанули в повітрі, а я і досі не впустив у себе ні граму нікотину.

Обпершись рукою на лопату я пригадав собі свій випускний клас, здачу екзаменів та вступ у ВНЗ. Той рік був дуже важким, і не лише у навчанні, але й у відносинах в сім’ї. Питання про моє подальше навчання породило купу проблем корінь яких зводився, знову ж таки, у гроші. Але, слава Богу, я потрапив на державне місце. Стипендія була надто скупа, тому доводилося підробляти на різних роботах, в основному вночі. Це дуже виснажувало, я не досипав і не довчав.

Зрідка приїжджаючи додому я бачив, що там справи взагалі кепські. Батько продовжував пити, мати продовжувала породжувати сварку з найменшої причини. Найбільше з цього всього страждала моя сестра. Вона стала мовчазною і замкнутою, а з часом перестала говорити навіть зі мною.

Вчора я приїхав на літні канікули додому. Хоч як мені не хотілося цього робити, але я вирішив що варто підтримати сестру. таке враження що крик не затихав у хаті, навіть тоді, коли всі мовчали. Повітря в хаті було пронизане напругою і ненавистю. Я бачив що вони стараються не сваритися хоча б у моїй присутності, але щоразу натикався на білі, порожні очі тата і сірі мамині зіниці, які лякали мене своїм холодом. З кожною хвилиною перебування тут мені ставало все гірше. Я бачив як їм важко жити, колись веселі (судячи з фотографій) люди давно вже забули що таке справжня радість.

Коли я вже ліг спати, тишу в домі порушив голос мами. Закиди батькові про сіре життя переросли до розмов на тему «треба розлучуватись» і «нащо було одружуватись».

Мені здавалося, що ліжко обертається колами по кімнаті, крик щосекунди ставав гучнішим і в якийсь момент мені здалося що він лунає всередині мене, чоло всипало потом, а тоді з’явилась нудота – навіть їжа захотіла втекти із цього тіла. Раптом я почув голос – «Треба це зупинити». Ні різкий, ні гучний, а просто помірний але впевнений, чіткий голос.

Сигарета у же догоріла до фільтру. Я взяв лопату і пішов у дім залишаючи позаду три невеликі земляні насипи під грушею. Нарешті настала тиша.

… Треба купити нову пачку.