Старий

Субота, 12 серпня 2017 г.
Переглядів: 98
Підписатися на комментарі по RSS
Автор: Владислав Удовиченко.

Сонце повільно покидало похмурий ліс. За темними силуетами дерев грали тіні. І ще дві були явно не з монотонного середовища тутешніх мешканців. Старий, а за ним стара. Вони повільно плелися крізь застіл наближаючоїся темряви. А руки їх обтяжували кошики повні грибів.

Колись давно в цих лісах була війна. Мертві, свинець і присмак крові. Старий це пам'ятав. До дива важкі спогади, щоб стерти їх із пам’яті. Можливо саме тут він зі своїми братами по зброї і копав окопи. Можливо саме тут і лежать вони до сьогодні. Втомлене і побите зморшками обличчя старого з гіркотою ковтало ці думки. Спогади занурювали в себе поки його бабця щось йому розповідала. Він її не слухав, останнім часом він втомився її слухати.

- Ми точно йдемо правильною дорогою? - прошипіла бабця.

- Так, точно. - Стомлено відповів стрий.

- Я не пам'ятаю цієї дороги, ми раніше ніколи сюдою не ходили.

- Ага ... – Під ніс, ніби не вголос відповів старий.

Гілки ламалися під важкими ступнями літніх людей. Стежки тут не було, і він йшов по пам'яті. Яка раніше ніколи його не підводила. Але тепер він став в цьому сумніватися. Вони вийшли на невеликий пагорб, і він озирнувся. Раптом почув як недалеко щось завило. Звук був абсолютно дивний, і здавався диким і відстороненим для вух. Але він його впізнав.

Очі на старості років стали малювати інші візерунки, і тому чітко розглянути всю картину дивних дерев він не зміг. А на слух і скаржитися то втомлювався. Не може бути. Ліс і тільки, думав він.

- Що приготуєш? - Запитав старий.

- Картоплі підсмажу і вистачить.

- А гриби?

- З грибами. Не дарма ж ми їх збирали весь день.

-І то так.

У кущах не далеко почувся шелест. А за ним в ніс вдарив запах не одомашненої тварини. Старий озирнувся, адже знав що в цій частині лісу не може бути неякої худоби. Знову, тільки в іншій стороні зламалася гілка. Насупився і вдивлявся в сутінки. Дивна тінь малювала кола навколо двох старих. Щось на четвереньках і дуже велике, смерділо воно ніби рік спало зі свинями. І старий знову згадував цей запах.

Сил, у мене повинно вистачити сил. Подумав старий. Два бурих ока втупилися і не збиралися збігати. По ногам старого пробігли мурахи. Бабця і зовсім божеволіла від страху. Вона завмерла і не сміла рухатися. Старий не розумів чого вона чекає. І чого так пильно спостерігає за тою істотою. Мить згодом, чорна як вугілля, моторошна як ніч істота впала на стару. До гори повний кошик розлетівся. А гриби немов розбіглися по домівках. Кров розбавила полотно ночі повільно всмоктуючись в соснові голки на землі. Кишки розліталися навкруги. Її очі з жахом і не довірою дивилися на те як істота схожа на вовка з крилами, розриває її на частини.

Вони завжди говорили що я боягуз, мене змушували вилазити з окопу і стріляти. Я не готовий. Подумав старий і побіг. Ноги слабо несли його в далечінь. Але ж ще годину тому він думав що зможе. Зможе покінчити з усім. Дикі крики за спиною роз'їдали тишу. Вуха різав морок минаючої смерті. Але він не зупинявся лише тільки перестав бігти. Ноги не ті що до війни та й під час неї. Тепер уже не виходить просто втекти.

Вже скоро він вийшов на стежку до дому. Не зупинявся. Подивився на тремтячі руки і зрозумів що залишив кошик десь у лісі. Та й бог з ним. Пам'ятав як колись вони з загоном вийшли в теж саме місце. Які вони були молоді. Пам'ятав як їх офіцер люто бажав відловити того хто вбиває солдатів ночами. Пам'ятав як вони знайшли цю істота. Всі стріляли, крім нього. Всі боролися. Всі померли, крім нього. З того дня завжди бажав повернутися і покінчити з усім. Але завжди був боягузом.

Важкі дерев'яні двері відчинилися і в них увійшов старий. Знав куди йти. Все тут знав. Проплив крізь кімнату і сів у старе крісло. Глянув на стіл, не далеко від себе, і помітив газету яку залишив на ньому. Заголовок говорив: «За останні пів року було знайдено чотирнадцять жертв дивної істоти». Погляд старого впав на підлогу. Було видно що він пригнічений. Тоді він сказав:

-П'ятнадцять, вибач люба, я так і не зміг.

Автор: Владислав Удовиченко.