Стара (не)мертва ворожка

Четвер, 20 липня 2017 г.
Переглядів: 109
Підписатися на комментарі по RSS

“Дайте мені початкові умови часток всього світу, і я передбачу вам майбутнє Всесвіту”.

П’єр Сімон Лаплас

* * *

- Ворожити, - сказала Маланка новим ученицям, - це складне ремесло. Хтось називає те чарами, хтось - дивом.

Ворожок навчали у старому храмі, що височів на пагорбі неподалік від Когополя. Привозили туди дівчат семи-восьми років, зазвичай зі збіднілих дворянських родів. Не лише людей: траплялись там і болотниці, й лісовиці. Хоча людей, звісно, було більше - малі народи не настільки шанували традицію ворожби.

Учениці переглядались між собою. Молоді, перелякані, розгублені.

- Не вірте тому, що говорять про ворожіння, - продовжила викладачка. - Тут немає ніяких чарів - треба просто навчитись бачити Причинність. Ми, ворожки, бачимо всі фактори, всі причини. А отже, легко робимо висновки щодо наслідків. Причини породжують однозначні наслідки - ось що треба розуміти. Знаючи всі причини, ми можемо бачити всі наслідки. І наслідки тих наслідків. І так - далі. Знаючи теперішнє, ми можемо знати майбутнє.

Дівчата дивились на Маланку так, як дивляться на незнайомців усі діти: не знаючи, чого від них чекати. З пильністю та страхом. І, можливо, легким захватом.

- Наступні десять років я вчитиму вас відчувати волокна причинності. Бачити те, що називають причинно-наслідковим ланцюжком. А тоді ви отримаєте звання та дозвіл на ворожіння, зможете заробляти цим гроші. Хтось - хороші, хтось - не дуже. Все залежатиме від вашої старанності, ясно?

Діти почали шепотітись гучніше.

- Але є, дівчата, одне правило, яке я прошу вас запам’ятати зараз і не забувати ніколи. Від цього може залежати ваше життя: під час ворожіння ніколи не враховуйте себе як причину. Інакше можете побачити своє майбутнє. Від цього загинула не одна ворожка - усвідомлення безвиході, відсутності можливості керувати своїм майбутнім… Ця визначеність, вона вбиває. Зводить розум.

Дівчата слухали уважно, не відводячи поглядів.

- Добре, здається, ви все зрозуміли. Можете йти до їдальні - ви явно зголодніли в дорозі.

Як тільки майбутні ворожки почали йти до коридору, Маланка жестом зупинила двох дівчат.

- А ви вдвох… Вас обрали для навчання у другому відділі. Станете старовидами.

- Старовидами? - перепитала одна з дівчат, і то були перші її слова у цьому храмі.

- Так називають наших сестер, що практикують зворотне ворожіння. Тобто, з наслідків визначають причини, таким чином бачать минуле. Старовидів часто використовують при розслідуваннях злочинів або при вивченні давньої історії.

Дівчата, явно перевантажені такими знаннями, стомлено кивнули. Маланка повела їх темними коридорами храму. Вони проходили повз важкі металеві двері, що розділяли відділи храму. Увійшовши до другого відділу, Маланка жестом попередила дітей, що не варто підходити близько до лабораторних кімнат.

Перша дівчинка була низенькою та рудою, виблискувала у темряві яскравими зеленими очима. Друга була болтницею, мала темне волосся, такі ж темні очі й кумедне округле обличчя.

Біля входу в одну з лабораторій дівчата різко зупинились.

- Хтось стогне за цими дверима, - повідомила очевидний факт руда дівчинка.

- Хочете зайти туди? - несподівано і на дивно серйозно запитала Маланка.

- А можна?

- Якщо вам цікаво - можна. Можливо, це буде вашим першим уроком.

Вона відчинила двері, тепер стогін лунав на весь коридор. увійшовши до кімнати, дівчата побачили худу старезну бабцю, незграбно прикриту купою ганчірок. Біля бабці стояла молода ворожка, що намагалась нагодувати стару якоюсь бридкою кашею.

- Що з нею таке? - поцікавилось руде дівча. - Вона взагалі жива?

- Якщо це можна назвати життям, - процідила Маланка. - Пам’ятаєте про правило ворожіння, яке я вам розказала? Для зворотного ворожіння є інше правило: не заглиблюватись надто сильно. Не аналізувати надто далеко. Не намагатись охопити все.

- Ця бабуся порушила правило?

- Так, - Маланка зітхнула. - Вона тепер бачить усе минуле. До початку часів. До самого виникнення часу. Забагато, як для людського розуму.

- Але ви все одно її годуєте? - запитала болотниця. - Ви добрі люди!

- Доброта тут ні до чого, дівчинко, - Маланка трохи зверхньо усміхнулась. - Ми лишаємо її живою, бо звертаємось іноді до неї, щоб дізнатись про щось з минулого. Вона втратила себе, але для нас все ще корисна, ось і все.

Болотниця опустила очі. Руда дівчинка швидко вийшла з кімнати. Кілька секунд вона мовчки дивилась на стіну, певно, думаючи над тим, що вона сама стане такою, як ця бабця. Лише відчувши на плечі руку Маланки, дівчинка заговорила:

- Це огидно.

- Я знаю, дівчинко, - відповіла викладачка з абсолютним спокоєм. - І тому я не раджу порушувати правила.

- Я не буду їх порушувати, чесно.

- Звісно. Звісно не будеш.

* * *

Наступного ранку Маланка знову мусила опинитись у тій кімнаті. Перед нею лежала все та ж бабуся, тільки цього разу - мертва. На розрізаній горлянці старої застигла кров. Губи бідолашної розпливлись у останній усмішці.

“Причина - наслідок, - подумала викладачка. - Я не могла це передбачити - порушила би правило. Вони просто аж надто добре засвоїли урок”.

Це як зазирнути до Початку часів, чи не так?