Справа коней

Субота, 9 серпня 2014 г.
Переглядів: 969
Підписатися на комментарі по RSS

— Встати, суд іде!

Люди у залі піднялися, віддавши свою шану закону. Серед них — багато відомих дворян і видатних науковців. Сьогодні ж бо розглядалася найдивовижніша справа століття!

— У скоєнні тяжкого злочину проти королівської родини звинувачуються… коні, — проказала суддя і ніяково кахикнула. Залом пройшлася хвиля перешіптувань. — Останнього дня місяця зжитня вищезгадані суб’єкти заподіяли фізичну шкоду Великій королеві Лютенії і спричинили у неї психічний розлад.

— Невже Королева збожеволіла? — іронічно звернувся до свого сусіда Рут Кертях, голова відділу новацій Королівської академії наук.

— А що, як і справді? — вилупився на нього Зар Ясніч, граф Яснівських земель. — Вона й раніше адекватністю не славилася, а це й зовсім голову втратила. Що буде, ой, що буде!..

— Сторону обвинувачення представляє особистий секретар Її Величності Віш Чецький, — продовжувала суддя. — Сторону захисту — Слеж Гортук, старший механік «Незабутніх розваг». Обвинувачені перебуватимуть під охороною у залі суду за ґратами до завершення слухання.

— Заперечую, Ваша честь! — вигукнув пристаркуватий чоловік, рвучко припіднявшись зі свого місця.

— Ми ще не перейшли до розгляду справи, — роздратовано мовила жінка. — Проти чого ж Ви заперечуєте, пане Слеже?

— Коні не винні! — категорично відказав той.

— Це ми з’ясуємо протягом сьогоднішнього обговорення, — суворо глянула на нього суддя.

— Ваша честь, це абсолютне безглуздя! Ви тільки погляньте у ці невинні очі — хіба вони могли скоїти погане?

— Пане Слеже, вправлятися у красномовності будете, коли я дам Вам слово. Якщо перериватимете засідання, я буду змушена просити Вас покинути судову залу.

Механік невдоволено набурмосився, але все ж усівся на місце. Граф Ясніч штиркнув Кертяха:

— Ви тільки погляньте, який сміливий чоловік! І це в той час, коли Королева останню клепку втратила.

— Це не сміливість, а безумство. По-моєму, ті коні прокляті — до чого старенького довели!

— Невже відданий син науки вірить у прокляття? — здивувався Зар.

— Друже, покеруйте з моє сотнею схибнутих винахідників — і Ви не те що у прокляття повірите, а й у велику нещасливу долю.

— Слово надається пану Чецькому, — стукнула молотком суддя.

Високий інтелігентний молодик неспішно встав, поправив на носі великі окуляри і зайняв місце за кафедрою.

— Як уже було сказано, — мовив він несподівано гучним голосом, — наприкінці зжитня Її Величність королева Лютенія вшанувала своєю присутністю парк «Незабутні розваги», але натомість зазнала жахливого ставлення від його працівників, а саме — коней. Вони збезчестили королівську родину, скинувши Її Величність на землю і ледь не розтоптавши її поганськими копитами. Королева була настільки шокована замахом на її життя, що кілька тижнів майже нічого не їла і впала у велику зажуру. Безперечно, це тяжкий злочин!

— Заперечую! — знову озвався старий Гортук.

— Так, пане Слеже, — засідання тільки починалося, але механіка суддя вже ненавиділа.

— То не коней вина, що Королева гепнулась. Я її попереджав: на цьому атракціоні тре’ застібати пасок безпеки. Коні-то механічні: як запрограмовані — так і роблять! Добре, що їм уже більше віку, тож працюють у чверть сили. Колись «Бісівські коні» вважалися розвагою ризикованої молоді. Це зараз на них тільки діти катаються…

— Ага! — вигукнув Віш. — То Ви не заперечуєте, що коні скинули Її Величність з власної волі?

— Пане Чецький, та яка воля у автоматів? Я Вам дивуюся: нібито розумна людина, а верзете казна-що.

— Попрошу без особистих образ, — гримнула на Слежа суддя.

— Вибачте за це, але ж Ви й самі розумієте, що звинувачувати в цьому коней — цілковите безглуздя!

— Її Величність так не думає, — відказав Чецький. — Краще Вам добирати слова, якщо не хочете сісти за державну зраду.

— Тепер правду називають державною зрадою, — зітхнув Кертях.

— Хвилину назад Ви казали, що коні прокляті, — здивувався граф Зар.

— Навіть якщо так, знаряддя лихих чарів не винне в тому, що його закляли.

— Хто ж тоді винен, на Вашу думку?

— Друже мій, — посміхнувся науковець, — це питання таке ж філософське, як і те, скільки чортів пролізе у вушко голки.

— На жаль, філософією не цікавлюсь, — стенув плечима Ясніч.

— Видно, Королева теж.

— Я маю дагеротипи, — продовжував Віш, — які доводять злочин коней.

Чоловік передав їх судді, і та ствердно кивнула головою:

— Дійсно, тут зафіксовано всю ситуацію.

— Якщо там і можна щось розібрати, — втрутився Слеж, — то має бути видно, що Її Величність знехтувала технікою безпеки, в результаті чого не втрималася на коні. У такому разі парк не несе відповідальності за наслідки.

— Це не виправдовує того, що коні ледь не вбили Королеву, — заперечив секретар. — Моя думка непохитна — вони заслуговують найвищої кари.

— Гаразд, — мовила суддя, — прошу сторону захисту сказати своє слово.

Крехтячи, старий Гортук пошкутильгав до кафедри. Вона була зависокою для зсутуленого життям чоловіка, але він з гордим виглядом приготувався виголошувати промову:

— Шановні! Перш ніж ганити ні в чому не винні автомати, задумайтесь, чи не переступаємо ми межу рацьйональності!

— Про що це він? — запитав Рута граф Зар.

— Про те, що голову на плечах маємо, а думати не хочемо.

— То Ви, раптом що, підтримаєте старого?

— Боже збав! — відкараскався Кертях. — Я ще не настільки з’їхав з глузду, аби у вічі говорити людям, що вони дурні.

— … цих коней усе життя доглядав мій батько, — розводився далі Слеж, — а за ним — і я. Маю сказати, це найкращі автомати за весь час існування парку. Хай вони і втратили з роками свій шал, але навіть Королева не має права їх знищувати!

— Не смійте ображати Її Величність, — насупилась суддя.

— Кхем… перепрошую, — зрозумів свою необачність Гортук. — Коні — лише автомати, і якщо вже кого судити, то мене, механіка, який неправильно їх налаштував.

— Заперечую! — вигукнув секретар. — Позов Її Величності чітко стосується коней, і Вона не має наміру його відкликати.

— Заперечення прийнято, — кивнула жінка. — Маєте ще щось додати, пане Слеже?

— Коні не винні, що відвідувачі не застібають паски безпеки. Це все. Нехай суд прийме справедливе рішення.

— Тоді судді йдуть до дорадчої кімнати.

Стукнув молоток — і зал одразу зашушукався.

— Шкода старого… — похитав головою граф.

— Пожаліли краще б себе — на щорічний королівський бенкет їхати-то Вам.

— От біда! Що ж мені робити?

— Коли божевільні заправляють бенкетом, гості вдають, що вони такі самі, — з повчальною гіркотою відповів Рут.

— Що ж, це не так уже й важко. Якщо можуть інші, зможу і я.

***

Суддя повернулася через півгодини:

— Суд постановив, що в цій ситуації вина, безперечно, лежить на конях. Вони засуджуються до повного знищення. Справу закрито.

Зі стуком молотка злетів механік:

— Несправедливо! Я вимагаю перегляду!

— Виведіть пана Слежа із судової зали, — кивнула суддя охоронцям.

Ті покірно взяли старого під руки і потягли до виходу. А він усе продовжував кричати, аж до хрипоти:

— Коні не винні! Не винні!!!

Ніхто не обернувся на ті вигуки, і тільки коні, що весь цей час стояли за ґратами, проводжали чоловіка бісівськими очима.

Кертях осудливо похитав головою:

— Який бенкет, такі й гості, який світ — такі й коні.