Середа і п'ятниця

Вівторок, 2 серпня 2016 г.
Переглядів: 518
Підписатися на комментарі по RSS

Було це давним-давно в Карпатах, в часи, коли ще не було машин та літаків. В одному з сіл жила віруюча християнська сім’я, яка щоразу суворо дотримувалась постів не лише пасхального й передріздвяного, який у народі ще прийнято називати «малим постом», але й постила в усі середи та п’ятниці протягом року. За віруванням, якщо постити в середу, то буде здоров’я, а в п’ятницю – буде водитись і розмножуватись худоба.

 Так повелось, що з прадіда у цій родині були мірошники, які працювали у царів, тому і прізвисько у них було Мірошники. Так ось, не дивлячись на це, сім’я бідувала. Мати, Марічка Мірошник, ростила двох дітей без батька. Він помер ще тоді, коли другій дитині був лише рік. Поїхавши у ліс по дрова, зненацька здійнявся сильний вітер, і смерека, яку він рубав, надломивши пня, впала на нього. З того часу жінка, щоб прогодувати дітей, днями й ночами працювала на чужих хазяйських полях.

Мала сім’я в своєму господарстві корівку Зозульку. Коли прийшов час платити подушне і староста села вимагав у бідної жінки гроші, їй нічого не залишалось, як продати єдину корову, яка їх кормила. Плакали всі: і діти, і матір. Жаль їм було Зозульку. Марічка ні на кого і ні на що не нарікала, бо свято вірила, що Бог завжди піклується про неї та її діточок.

Дочекавшись світанку, взяла корову на налигач та й повела у третє село на продаж. Ходила вона довго з двору у двір, аби її продати. І вже аж під вечір, втомлена, все-таки, знайшла купця. Одній заможній сім’ї, котра вже мала три корови, припала до ока Зозуля. «Корівка добра, буде давати багато молока, та й жінка не багато за неї просить» – подумав новий хазяїн. На цьому й зійшлись.

Розставшись із Зозулькою, з болем у серці та слізьми на очах довго по тому селі блукала Марічка. Не отямилась як і стемніло. А щоб додому потрапити, треба через гору та ліси перейти. Небезпечно вночі ходити – вовків багато. От і вирішила Марічка повернутись до тих господарів, яким корову продала, проситись, щоб пустили переночувати. Спиталась у господаря, який ще порався біля хліва.

– Я можу тебе пустити, – сказав той, – тільки спатимеш у сінях, на місці молодшої доньки, яка над ранок повинна повернутися з вечорниць. По її поверненню ти й вирушиш у дорогу. А в хату пустити не можу, бо старша донька повинна сьогодні народжувати.

Марічка була втомлена, тому й погодилась.

Близько опівночі, крізь сон, Марічка почула якійсь голоси, які звали її по імені: «Ма-річ-ко-о-о-о! Ма-річ-ко-о-о-о!» Спочатку жінка подумала, що то їй сниться, але потім, прокинувшись, вона чітко почула, як її звуть. Визирнувши у вікно, побачила дві людські постаті. Швиденько вдягнувшись, Марічка вибігла надвір і побачила перед собою дві жінки.

– Ми йдемо до твого села. Ходімо з нами! – сказала одна з жінок. – Утрьох не так страшно, та й веселіше нам буде.

– А звідки ви мене знаєте?

– Ми все знаємо!... Лише, не турбуй господарів, не буди їх… Ходімо хутчіш. 

На світанку дістались вони Марійчиного села. Жінка запропонувала їм зайти до хати, щоб трохи перепочити та чогось поїсти. Поставивши на стіл узвару, відвареної картоплі та квашеної капусти, Марічка спиталась: «Ми всю дорогу йшли, розмовляли про те й про се, а я досі не знаю як вас звуть!». Жінки загадково переглянулись між собою, і, посміхнувшись, відповіли:

– Мене звати Середа.

– А мене – П’ятниця.

– Якійсь дивні у вас імена! – сказала Марічка.

– Сідай, до столу! – сказала Середа. – Ми тобі усе розповімо. Ми – твої ангели. Ти завжди дотримувалась посту по середах і п’ятницях, шануючи нас. Тому ми зараз тут. У господаря, в якого ти хотіла заночувати, народились страшні помисли. Близько опівночі, коли всі заснули, господар, знаючи про те, що у тебе є гроші, виручені за продаж корови, вирішив тебе вбити. Переконавшись у тому, що ти поринула у глибокий сон, почав за хатою для тебе копати яму. Поки не сталось біди, ми тебе звідти забрали. Коли ти пішла, то додому повернулась із вечорниць його молодша донька і лягла спати на своє звичайне місце. А він, коли яма була вже готова, прийшов з сокирою у сіни. Знаючи про те, що його донька прийде додому на світанку, а на її місці спиш ти, одним помахом руки – відтяв голову. А коли він у жертві впізнав свою донечку, то серце його не витримало…

Жінки ще трохи посиділи і вирішили йти. Марійка їм подякувала за своє спасіння та пообіцяла, що шануватиме їх ще більше.

Не дарма говорять у народі: «Не копай чужому яму! Сам у неї потрапиш!».

Кажуть люди, що Марічка познайомилась з мужчиною, якого направили до них у село працювати лісничим. І зажили вони щасливо! Купили корівку, розжились на двох овечок та підсвинка. Згодом, Марічка народила доньку, яку назвала досить дивним ім’ям – Середою, що значить – здоров’я.