Рушій прогресу

Понеділок, 8 серпня 2016 г.
Переглядів: 350
Підписатися на комментарі по RSS

- У-гу-а. – Чоловік виглядав досить розгубленим, вимовляючи ці звуки. Вони мали донести до присутніх його стан, а також повідомити, що він приніс до поселення здобич, але гадки немає, що з нею робити.

Точніше було б сказати, не приніс, а прикотив. Перед входом до родової печери лежав дископодібний шматок скелі. Мешканці поселення ніколи не бачили каміння такої дивної форми, тому з цікавістю та обережністю підходили роздивитися знахідку.

Дужий чоловік у шкіряній пов’язці на стегнах інтелігентно сплюнув та пнув брилу ногою, запрошуючи шановних колег приєднатися до дослідження невідомого предмета. Шановні колеги, не менш інтелігентно почісуючи себе у районі шкіряних пов’язок, поспішили прийняти участь у дискусії.

- Га-бі-бу. Бум! Бум! – Радісно вимовив один з дослідників, демонструючи як весело можна битися о загадковий предмет головою.

- Раш-ши-ба! – До розмови приєднався найбільш поважний дослідник, що був на голову вищим від інших та у рази дужчим. З цими словами він схопив за ногу колегу, розкрутив над головою та жбурнув у бік. Після цього експериментатор на хвилину напружився, зі скрипом формулюючи власну гіпотезу. Ніхто з присутніх не наважився втрутитися. Через якийсь час обличчя найшановнішого винахідника просяяло, і він з запальним риком кинувся до краю скелі, схопився за неї та щосили потяг угору. Проте, не розрахував зусилля та впустив кількасот кілограмову каменюку собі на ногу.

- Аррррррр! Ба-бу-би!!!!! – Шалений розпач від невдалого наукового випробування розлетівся округою, підійнявши у повітря зграю папуг та погнавши їх глибоко у джунглі.

Поряд проходила молода мама, несучи на руках маленького хлопчика.

- Ба-бу-би! Ба-бу-би! – весело підхопила дитина. Мати від цих слів почервоніла та вдарила дитину погубах. Затяглася пауза, навіть найповажніший вчений трохи сконфузився.

Проте, за декілька хвилин симпозіум розгорівся з новою силою. Найдопитливіші уми племені, вже забувши про чергу, били, кусали, терли каменюку, озвучуючи все нові і нові ідеї. У той момент вони відчували себе справжніми рушіями науки, хоча й гадки не мали, що то таке.

У той час, як вчені-першопрохідці винаходили найбільш вдалий спосіб використання скелі, один із чоловіків сидів поодаль і уважно за ними стежив. Це була та сама людина, яка знайшла кам’яну брилу і прикотила її до поселення.

Чоловік помітив, що його одноплемінники вигадували багато цікавий ідей, проте, не помічали головного – брилу можна котити! Він за допомогою продовгуватого і округлого камінців обтесав два камені середнього розміру таким чином, щоб вони походили на його дивакувату знахідку. Потім піднявся зі свого місця і покотив їх до їхнього старшого брата.

Він щойно винайшов колесо.

Дослідники розступилися перед автором знахідки та його винаходами. Чоловік підійшов до брили, гукнув кількох одноплемінників, щоб вони допомогли її підійняти та поставити на ребро. Потім швидко обтесав трохи неідеальні природні форми та видовбав дірку усередині диску. Далі почалося найцікавіше. Він притяг два стовбури молодих дерев та купу ліан і почав лагодити все це приладдя до трьох коліс.

- У-ууу! – Рознеслося серед глядачів, коли робота добігла кінця. – Перед ними стояв справжнісінький велосипед, щоправда без педалей, сидіння, рами… Хоча на велосипед воно скидалося менше, ніж, скажімо, на груду каміння, гілок і ліан, - глядачам було байдуже. Вони ніколи не бачили велосипеда, тому в їх очах творіння одноплемінника виглядало геніальнішим винаходом, що значно випередив свій час.

Гордий собою винахідник сів за кермо, вдарив себе кулаком у груди і дико загарчав. Його рик підхопило все плем’я. Після цього кілька дужих чоловіків відкотили транспорт до схилу і під радісні крики автора спустили вниз. І сталося диво! Машина поїхала, далі й далі!  Глибше і глибше в джунглі!

Вітер грав у довгому брудному волоссі вченого, розвиваючи шкіряну пов’язку на стегнах, у вухах стояв гул від небаченої до цього часу швидкості, серце сповнювалося радощів та приємним збудженням. Чоловік відчував себе далеко попереду своїх невдах-одноплемінників, і був страшенно задоволений собою.

У той момент він відчував себе справжнім рушієм прогресу, хоча й гадки не мав, що то таке.

Ось вже скінчилися знайомі місця, ніхто з його племені, навіть найсильніші і найтривкіші мисливці, сюди не доходили. Саме небо над його головою здавалося новим і зовсім незнайомим. Ніхто не знав, що ховається за джунглями, значить винахідник буде першим, хто це побачить.

Ось і рослинність скінчилися, він виїхав на сіру та на диво гладеньку дорогу. Він би понісся далі силою інерції, аж раптом назустріч вискочила вантажівка. Водії здивувалися сильніше ніж злякалися, та кермувальник вантажівки спробував взяти ініціативу до свої рук: він з силою вивернув кермо вбік, тому зіткнення пройшло по дотичній. Від удару транспорт першопрохідця віднесло на узбіччя і перекинуло. Сам дослідник не постраждав.

Водій вантажівки зумів вирівняти авто та поїхав далі. Вірити в те, що побачили його очі, розум категорично відмовлявся.

Дослідник з сумом підійнявся та подивився вслід вантажівці. Він ніколи не бачив нічого подібного. Хоча він все ще сподівався, що його машина у своєму роді унікальна, найкраща, найдосконаліша.

У цей момент дорогою проїжджала група байкерів. Вони зустріли винахід доісторичного генія диким реготом. Проїжджаючи повз нього, вони спеціально пригальмовували, чи то щоби краще роздивитися його, чи то щоби він міг краще роздивитися їх байки і зрозуміти примітивність та нікчемність своїх потуг. У будь-якому разі ефекту вони досягли.

Колишній велосипедист із заздрістю дивився на їх мотоцикли та мало не плакав. Добрі байкери вирішили на прощання підтримати його заохочувальними криками і веселими звуками. Сенс звуків першопроходець так і не зрозумів, хоча й відмітив, що у цьому племені спілкуються якоюсь дивною, занадто примітивною мовою.

Коли байкери поїхали геть, він з розпачу вдарив свій велосипед ногою.

- Ба-бу-би! – Єдине, що він міг сказати на той момент.