Прохвесійна візажистка (Поза конкурсом. Перевищено обсяг роботи)

Неділя, 14 серпня 2016 г.
Переглядів: 227
Підписатися на комментарі по RSS

- Заплющте очі. Поверніть голову.

- Ой, лишенько, як боляче!

- Терпіть. Ніхто не казав, що буде легко.

- Ой-ой-ооой! Наче очі мені витягують! Матінко рідна! А під наркозом цю процедуру не роблять?

Василина розляглася на дивані, долоні зжала в кулаки, час від часу дьоргала ногами та верещала, мов різана. Над нею стояла жінка в білій сорочці, що нагадував медичний халат, і, не зважаючи на її жалісні вигуки, продовжувала зосереджено виконувати свою роботу.

Біля відкритого навстіж вікна зібрався з десяток сусідських дітлахів, які з цікавістю підглядали за дочкою голови сільської ради.

- А чого це Василина так репетує? - іронічно запитав хлопець років дев'яти, який щойно підійшов до натовпу роззяв.

- А їй брови вискубують, бо без цього Вітька сказав, що заміж не візьме!

Гурт засміявся, а Василина, почувши глузування дітей, закричала ще виразніше своїм немилозвучним, схожим на скрип незмазаних дверей голосом:

- Ану геть з мого двору, шпана неотесана! Вештаєтесь під вікнами, клумби топчете! Я зараз вийду та віником вас порозганяю!

Василина через тиждень виходила заміж за місцевого комбайнера Вітька Неробу. Єдиній дочці поважних в селі батьків ні в чому не відмовляли. Захотіла Василина велосипеда як у однокласниці Ярини - їй купили скутера; захотіла вона у хореографічному гуртку виступати - пару слів керівничці, величезні дзеркала у шкільну танцювальну кімнату, лінолеум замість старої підлоги - і не товста, але моцна неповоротка Василина вже красується на сцені в першому ряду; захотіла дівка вийти заміж - купили сукню у столиці, а додому аж із районного центру привезли кращу візажистку, щоби зробити доцю гарною.

Спеціалістка з салону краси першим ділом взялася за брови своєї клієнтки та почала скубати цнотливі невиразні облямівки над очима, які Василина ніколи не чіпала, бо не знала, як то правильно робиться.

Серед юрби дітлахів, що розбіглися по сторонах, мов горошини, побоюючись "літаючого віника", була Віра. Вона жила через дві хати від Василини. Не втамовуючи своєї цікавості та володіючи природньою винахідливістю, Віра мухою зганяла додому, взяла з кухні відеречко зібраної вранці аличі та постукала у вхідні двері голови сільської ради.

- Добридень! Вам бабця аличу передала. Каже, на компот або варення. Їжте на здоров'я! - простягаючи відерце, сказала захекана дівчинка матері Василини, яка відчинила двері. Пані Рая трохи здивована несподіваному гостинцю, запросила Віру всередину та з ввічливості запропонувала чаю. Дівчинка не зводила очей з кімнати, в якій знаходилася Василина та тьотя-візажистка. Як тільки пані Рая налила запашного м'ятного чаю і пішла кудись з хати по справах, Віра прошмигнула до дверей домашнього салону краси, ритмічно постукала та наче досвідчений консультант заморської косметики защебетала:

- Вітаю, шановші! Аличі не бажаєте? Солодка як мед! Моя бабця передала...

Не закінчивши речення, Віра зупинилася на порозі як вкопана й не могла впізнати Василину. Перед нею була не звична блідолиця дівчина зі світлими бровами та віями, трохи булькатими очима і квадратною, мов телевізор, пикою, а справжня красуня! Брови рівненькі, темні, очі розкосі, глибокі, щоки рум'яні, губи пухкенькі, а вії!.. Вії які! Чорні, густющі, довгі! Такі вії мала лише Вірина корова Квітка, але Василині вони теж пасували. На столі горою лежали розкладена косметика та різні мудрьоні інструменти. Тьотя-візажистка вправно махала пензликами та фехтувала щіточками, перетворюючи негарну Василину у принцесу. На секунду Вірі здалося, що вона бачить перед собою фею.

- Як ви це зробили? - звернулася до спеціалістки заворожена дівчинка.

- Що зробила?

- Як ви так гарно намалювали лице?

Василина не могла дочекатися, коли ж їй дозволять подивитися на себе у дзеркало, а візажистка, насправді потішена похвалою дівчинки, беземоційно, не видаючи своєї задоволеності, відповіла:

- Я ж професіонал! Спочатку зробила корекцію брів, потім наростила вії, вирівняла тон обличчя, за допомогою стрілок змінила форму очей, відтінила потрібні місця, підкреслила скули, застосувала хайлайтер, пройшлася бронзатором, скорегувала форму губ, підібрала правильний колір помади, на закінчення де-не-де додала слюди. Це все називається "пробний передвесільний макіяж". Головне, щоб косметика була якісною і руки росли з правильного місця.

Віра мало що розуміла з вищепереліченого, але одне вона зрозуміла точно: вона теж хоче стати такою феєю-чарівницею, аби дарувати негарним людям нові обличчя. А після того, як Василина, не стримуючи задоволеної усмішки й псуючи своїми нерівними жовтуватими зубами намальоване вродливе лице, розплатилася з візажисткою купюрою в 500 грн, Віра ще більше забажала освоїти цю професію.

- Недешеві у вас процедури, - вирвалося в дівчинки.

- Це ще не дорого! - підхопила тьотя з району. - У столиці за таку роботу беруть удвічі більше.

Спеціалістка поїхала в місто, лишивши в подарунок Вірі модний журнал з уроками візажу. З того дня дівчинка жила мрією навчитися малювати обличчя будь-якою ціною.

***

 

Дванадцятирічну Віру виховувала бабуся. З нею вона двічі на тиждень їздила в місто продавати на базарі домашні курячі яйця й дещо з городу, а щоранку після того як бабця доїла корову, Віра бігла на другий куток села здавати молоко. На пенсію старенької прожити було складно, тому, окрім соцдопомоги, вони вдавалися до різних маневрів.

Визубривши правила нанесення макіяжу з модного журналу, Віра зрозуміла, що продащиця в магазині тітка Марія фарбувалася зовсім неправильно: моркв'яні рум'яни не пасували її баклажановому волоссю, стабільно блакитні тіні на повіках суперечили карим очам, повністю вискубані та намальовані чорним олівцем тонкі брови дугоподібної форми сприяли завжди здивованому виразу обличчя. Навіть коли тітка Марія сварилася, здавалося, вона робила це якось спантеличено.

Вечорами Віра тренувалася наносити макіяж на собі. У старому буфеті знайшла коричневу бабусину помаду. Хоч вона й закінчилася ще років двадцять тому, Віра не журилася: сірником виколупувала залишки й акуратно, уявляючи, що професійно, малювала собі губи. Дешеві тіні з місцевого магазину швидко осипалися на щоки, тому Віра спочатку мазала на повіки крем для рук, а потім наносила самі тіні. Дівчина розуміла, чим швидше вона осилить професію візажиста, тим швидше зможе заробити сотні гривень. Весілля, випускні вечори в школі, концерти в сільському клубі - всім потрібен хороший візажист. Ще не руками, але вже думками Віра перетворилася на справжнього професіонала. Вона дивилася на людину і бачила робочий об'єкт: тут би вугрі загримувати, а тут можна візуально звузити носа - виглядало би гарніше; у цієї затонкі вуста - слід додатково користуватися олівцем для губ; а в тієї заширока нижня щелепа - окрім корегуючого макіяжу потрібно ще й міняти зачіску. Навіть тітку Марію проконсультувала би як правильно малюватись, за невелику плату, звичайно. Але для цього їй як повітря потрібна хороша косметика.

В модному журналі зазначилася рекомендовані марки засобів для макіяжу. Продавши чергового разу на міському базарі всі яйця, дорогою до автобусної зупинки Віра забігла в магазин косметики дізнатися ціни потрібних їй товарів. На її розчарування лише невеличка палітра тіней і три штуки професійних щіточок коштували трохи більше, ніж бабусина місячна пенсія.

Грошей у бабці дівчинка попросити не могла. Старенька й так заощаджувала кожну копійку, п'яте літо поспіль ходила в старих акуратно залатаних капцях, затертому халаті та мала лише дві хустини: одну для порання по господарству, іншу - в місто. Більше придбати собі пенсіонерка не могла та й переконувала онучку, що їй це не потрібно. Тому Віра вирішила заробити гроші самотужки.

До подарованих минулого дня народження двохсот гривень дівчинка додала ще пару сотень, все літо сапаючи чужі городи. На базарі окрім яєць Віра почала продавати все, що могли би купити: м'яту з городу, пучки укропу, петрушки, в'язки часнику та моркви, що бабця вирощувала для себе, а не для продажу, качани кукурудзи, ожину та аґрус. На додачу літрами збирала аличу і терен, які того літа рясно обліплювали гілки.

Бабуся бачила Вірині старання та завзяття і їй було дуже прикро, коли навіть після таких зусиль її онуці не вдалося назбирати потрібної суми.

Якось увечері старенька зайшла в кімнату до Віри, яка на калькуляторі підраховувала можливий виторг від продажу своєї колекції газетних вирізок американських знаменитостей: одна вирізка - 15 копійок; сіла на ліжко і похапцем тицьнула дівчинці в долоню скручені в трубочку купюри.

- Візьми, дитино, купи що ти там хочеш.

- Ні, бабусю! Не візьму! Я сама зароблю, ось побачиш! - підскочила Віра, мов ошпарена.

Пенсіонерка, яка ніколи не царемонилась, але палко любила онуку, махнула рукою:

- Годі! Візьми сказала! Через твої заробляння у всього села городи виполоті, а наш у бур'янах потонув! Вже всю моркву з часником попродавала! Скоро хату нашу продаси! Візьми гроші та заспокійся нарешті!

Віра впізнала в голосі бабусі нотки награного невдоволення і знала, що вона навмисно свариться, аби онуку не гризло сумління.

Наступного ранку радісну Віру бабця посадила на рейсовий автобус до міста, три рази перепитала чи та добре сховала гроші, поцілувала в чоло і попросила бути обережною.

Повернувшись по обіді в село, Віра прилопотіла додому, вся світилася від щастя і на питання бабці "Купила що треба? Грошей вистачило?" відповіла:

- Все купила! Ще й лишилося!

- Покажи ж хоч яке воно, - зморщила носа пенсіонерка.

- А отаке! - сказала Віра, дістаючи з пакету нові заквітчені капці, кольоровий халат і три яскраві хустини. - Це тобі, бабуню. Давно потрібно було це купити.

Старенька схопилася за голову та завела:

- Ой, Вірко, що ж ти наробила! Нащо на мене гроші витратила! Я ж тобі на косметику дала!..

Віра дзвінко засміялася та обняла стареньку:

- Я передумала, бабуню. Я хочу робити людям гарні не обличчя, а серця, і такою косметикою, яка ніколи би не змивалася, але як це втілити в реальність і що для цього робити - поки не знаю.

Бабусині очі стали вологі від сліз радості. Вона з вдячністю й ніжністю поглянула на онучкові подарунки, а потім і на саму онуку й відповіла:

- Знаєш, Віро. Ти вже це знаєш...