Прибиральник

Субота, 13 серпня 2016 г.
Переглядів: 460
Підписатися на комментарі по RSS

Ми в безвихідній ситуації.

– Кажу вам, вони вбили Тройні… – бурмоче Двур.

– Каже він! – огризається Файар, котрому ніколи не сидиться на місці, тому для нього наша біда, мабуть, найдошкульніша. – Раніше треба було головою думати, а не язиком чесати!

Він злісно штурхає найближчу каменюку носком черевика просто до стіни. Удар!

– Хочеш нас прикінчити? – Двур тільки й чекає шансу зчепитися з Файаром. – Хочеш, аби ті покидьки нас вчули?

– Припиніть, – кидаю їм. – Тройні мертвим ніхто не бачив. Ті покидьки все одно знають, де ми.

– Щоби вони виздихали… – спльовує Двур.

Я мовчки погоджуюсь з ним, але мовчу. Що тут сказати. Це мала бути ризикована, але по суті проста операція. Ми тишком спускаємось в шахти, гребемо безцінні каменюки ріхалу і звалюємо ще до того, як ті покидьки взагалі помітять чиюсь присутність. А тоді прямий рейс на Землю корабликом Файара, кілька незаконних оборудок і – вуаля! Бабло потече до нас рікою, бо наразі немає достатньо божевільних мисливців, які б лізли просто в шахти до руші. А на землі ріхалу нема. Але оскільки нам кранти, то ніхто й не дізнається про цю бісову історію, в яку я влип, бо Тройні має погану звичку… Гаразд-гаразд. Про мертвих або добре, або ніяк.

– Кажу вам, нашаткують нас, як капусту, – Двурові ніколи не ліньки підливати олії у вогонь. – Вони бісові варвари. Єдині, хто не в Альянсі. Шизануті.

– Закрий пащеку, – кидає Файар і дивиться вгору. – Як думаєте, до поверхні далеко?

– Біс його знає… Так?

Я дивлюсь в стелю. Вона низька і чорна. От що я побачу перед смертю. І купи ріхалу. Він валяється на підлозі, ніби сміття. Так і не скажеш, що на Землі можна шикувати, збуваючи його.

– А мій дядько розповідав, що ті покидьки в часи війни з варганами любили вибирати очі живим полоненим, – стрекотить Двур. – І їсти.

– Заткнися, – повторює Файар так само повільно, як і до того. Повітря довкола нас наповнюється іскрами напруги.

Не знаю, де ми помилились. Все було добре: спорядження, детальна карта, невелика команда. До біса!.. Загін руші перестрів нас просто дорогою до ліфта нагору. Височенні, як колони. І страшні, як мама моєї першої дружини.

Здається, вони здивувались нашій появі.

Але ми не дурні – рвонули звідти, що було сили. Так і опинились тут. Руші досі не напали на нас. Але скоро вони це зроблять. Тройні вже в них, бо він відстав.

 – …а між собою перемовляються химерною мовою, – голос Двура стає хрипким. – І якщо слухати її довго, то мізки починають закипати.

– У мене від тебе мізки закипають, – повідомляє Файар.

Я думаю, що треба було пошукати інфу перед тим, як дути сюди. Наприклад, чи їдять руші землян? Знаю, в повсякденному житті це не дуже корисна інформація, проте зараз я б віддав свою річну зарплату за конкретні дані. Але пізно думати про міжпланетну дипломатію, коли поперся грабувати шахти інопланетян.

– …і потім, якщо ти будеш ще при тямі, вони…

Двур не закінчує речення. Файар кидається на нього.

– Ти замовкнеш, сволото, чи тебе заткнути?!

Я не хочу влазити між ними. Але тут Двур вихоплює ножа. Ох трясця вам, ножа! Ще би спис і алебарду приволік з музею…

Файар сахається назад до дверей.

І двері розходяться.

От і дошумілись.

Я чекаю, що наш сховок зараз заполонить натовп злісних шахтарів, котрі прийшли розібратись зі злодіями. Але там нікого немає. Відчуваю, як серце лупить по ребрах.

Тихо.

Визираю.

Нікого! Двур рипить невдоволено і плентається за мною. Файар кидає:

– Тут мусить бути якась фігня…

– Ходу, – відповідаю я. – Головне – вихід.

Хвилину ми летимо прямим коридором. Я першим влітаю у круглу кімнату.

А ось і фігня.

Там нас вже чекає один. Високий, з непропорційно довгими ногами і худою шиєю. Банькаті очі. Кістки випирають. Ніби підліток-переросток. Ще й з довгою мітлою в руках.

Щойно помічає – клацає кнопкою на пульті.

Я інстинктивно кидаюсь назад. Двері захряскуються перед моїм носом.

Чудово. Мене відділили від Файара і Двура. Чудово. Мене закрили наодинці з оцим. Трясця…

Я дивлюсь на свого суперника. Окидаю поглядом кімнату. От де в них склад! Всюди каменюки ріхалу, які ми планували збувати на Землі. Тільки тут вони звалені в корзини з позначками для сміття... А, до біса! З’їсти свої очі я не дам.

Вихоплюю пістолет. Руші робить те саме. Без найменшої затримки. Різким впевненим рухом відкидає мітлу.

Гаразд, думаю, він бачить в мені ворога.

– Що, прикінчити мене вдумав? – питаю, а у самого голос тремтить. Як на зло, в голові оживають всі історії про жорстокість їхніх катувань.

– Що, прикінчити мене вдумав? – відповідає підліток-переросток. А голос не дуже грізний.

– Ну, підходь… – я підманюю його, але він повторює мій жест.

Знущається, покидьок!

– Де Тройні? Що ви з ним зробили?

– Д-де Тройні? Тройні… а, Тройні!

– Будеш мене мавпувати, я тебе…

– …я тебе…

Я завмираю – він теж. Я кажу щось – він повторює. Я йду – і він за мною.

Що за дурня?

Кілька хвилин ми кружляємо один напроти одного. Це мене бісить. Піт на чолі. Руки трясуться. Двері зачинені.

– Що ти хочеш? – кажу у відчаї.

– Що ти хочеш?! – відповідає.

Ах, що я хочу?..

Вихід я хочу. І додому. І…

Ідея моя, звичайно, божевільна. Я опускаю пістолет на підлогу.

Не зводжу погляду зі свого довготелесого «друга». Він робить те саме. Ого! Спрацювало!

Крок вперед.

Намагаюсь на думати про його зріст, силу, криваві байки і балаканину Двура.

Ще крок. Два. Три.

Ми опиняємось один навпроти одного. З такої відстані очі покидька нагадують поліровані каштани. Такі ж темні, великі. І перелякані. В його баньках відбиваюся я – з перекошеним від страху лицем теж.

– Цікаво, хто з нас більше боїться?

– Цікаво, хто?

Я сумніваюсь кілька секунд. Тоді зусиллям змушую руку поворухнутись і простягаю її до інопланетного шахтаря. Він відповідає на мій потиск.

– Сміття? – питаю я, киваючи на ріхал довкола.

– Сміття, – киває він на камені в моїх сумках на поясі. – Прибирати? – запитальна інтонація.

– Заблукати. Вихід, – видихаю я і вивертаю падлюче каміння просто в найближчу урну.

Мої ноги тремтять, коли руші посміхається задоволено і киває в бік дверей:

– Люди. Тройні. Вихід. Вихід-вихід.

Здається, я тепер знаю, як налагоджувати міжпланетну співпрацю.