Портрет інфанти Маргарити

Вівторок, 2 серпня 2016 г.
Переглядів: 378
Підписатися на комментарі по RSS

Портрет маленької Маргарити заворожував. Заворожував словами: прочитайте їх отак, як я, смакуючи: портрре-е-ет інфа-а-анти (фанти? ги). Маргарити. Маргарити! От чому вона не Маргарита?

Вона, вона.

Курва її мать назвала дочку Мариною.

Колись православні попи хрестили прекрасних Маргарит - Маринами.

І мою теж охрестили.

Але це пусте. Ім'я її пусте, як очі і голівка пихатого дівчиська з портрета пера Веласкеса. Дівчисько це хворе від своїх парчевих одінь. Втома - уся її постать. Вона інфанта. Її титул - її діагноз. Титул став діагнозом.

Ти вродлива, морська моя перлино. Така вродлива, о пресвяті стокротки! Чому ви брехали мені про неї? Паскудні білясті суки, казали ж бо, що любить!..

Ти хотіла заміж - і я тебе взяв. Я одружився з інфантою Маргаритою і став королем власних ілюзій. Я - інфант через закоханість. Я кохав прекрасну хворобливу інфанту так, як Бог лиш знає.

Але інфанти Маргарити відпихають своїх собачок і помітують відданими карликами. Коли я виходив між люди,то опинявся серед здивованих очей і добрих порад.

Вона сміялася. Її насміх був, як удари дитини.

Курва твоя мать. То тримала тебе, дитину, під замком, як верталась, то знову віялась, і знову інфанта - сама на себе.

Хоч і пишна спідниця в інфанти, все ж її легко піднімав вітер.

Все було просте й тупе, як вираз твоїх очей, Марга... Рино.

Вернувся раніше.

Чужа присутність. Я її ще не сполошив.

Кубляться два тіла. Я увіходжу, швидким рухом запускаю руку в чуприну чоловіка, відриваю від Неї і дивлюсь в його обличчя, тримаючи на витягненій руці.

І роблю те, чого ніколи не можна було робити іспанським інфантам. Від душі, голосно, невтримно регочуся.

Довкруж мене - рій вуст, що нашіптують... Тепер я їх чую, я їх почув, і я регочуся, регочуся!..

"Вона зраджує тебе з колишнім..."

"Вона бігає до нього, як тільки тебе нема..."

"Вона дає йому твої гроші, і насміхається з тебе..."

"Ми самі бачили..."

Цьому достойному ідальго я навіть мав честь бути представленим свого часу.

Ще перед тим він вкрав у інфанти кілька тисяч золотих песо і всерйоз загуляв з меніною інфанти, сказавши Маргариті, що "треба зробити перерву у стосунках".

І ось він, переді мною, худюче здихля з волохатим лобком і жовтавими зубами, оголеними у нахабній посмішці.

Я перестав сміятись, і, здригнувшись від огиди, штовхнув його позад себе, не дивлячись, у відчинені двері. Почувся шурхіт і лопотіння босих п'ят.

Тоді я поглянув на неї. Вона оговтується, почитає підводитись і щось гнівне говорити, намагаючись цим врятувати рештки інфантячої гордості.

Я зловив якийсь мистецький імпульс.

Блискавично розстібнув штани, і, стиснувши рукою прутень, спрямував на неї потік сечі.

Вона зраділа цьому золотому дощу зовсім не так, як Даная, - заціпеніла, перейшовши на ультразвук, потім спробувала відповзти. Чого ти, я лише покриваю картину достойним її лаком.

Ніколи більше я не відчую такої полегші, просто відливши.

Потім я пішов до своєї кімнати, механічно взяв книгу, сів, розгорнув. Цей рух такий звичний для мене!

Мистецький альбом. Веласкес. "Портрет інфанти Маргарити".