Помилка

Вівторок, 25 липня 2017 г.
Переглядів: 72
Підписатися на комментарі по RSS

У Всесвіті мала бути порожнеча. Вічна і самітна. Ніщо не могло її порушити. Вічні тиша і спокій. І я мав слідкувати, щоб це так і залишалося вічно. Але мій недогляд призвів до того, що сталася помилка. І порожнеча вибухнула. Всупереч усім законам вірогідності і логіки. І тепер я маю дослідити, що сталося, як це виправити, і як зробити так, щоб це більше не повторювалося знову. Щоб вічні тиша, спокій і порожнеча й надалі панували у Всесвіті.

 

Аномалія була дивною. Вона розвивалася за незрозумілими мені законами. Ось з’явилася матерія. Матерія об’єдналася в зорі. Біля зір виникли планети, що стали навколо них кружляти. А далі стався ще один збіг обставин. Біля однієї з мільярдів зірок я побачив планету, що мала органічне життя. Може ця нова аномалія допоможе мені зрозуміти, що сталося? І я почав спостерігати. Планета встигла обкрутитися довкола зорі з мільярд разів і я зрозумів, що аномалія почала сама себе осмислювати. В ній з’явився розум. Побачивши, що я тепер не сам у Всесвіті, я пішов на контакт.

 

Я багато подорожував планетою. Спілкувався з мудрецями, ученими і мислителями. Не обов’язково самому осмислювати аномалію. Можливо її жителі підказали б мені ключ до проблеми. Але виявилося, що ми мислимо різними категоріями. Вони не могли осягнути Всесвіт без матерії. А я все ще вірив у Порожнечу. Аж поки не побачив Її.

Ця дівчина була одна на мільярд. Струнка. Худорлява. З довгим чорним волоссям. Перехопивши її чарівний погляд, я відчув потрясіння, порівняне тільки з тим шоком, коли я зрозумів, що через мій недогляд стався Великий Вибух. Я зрозумів, що я вляпався. Помилкою було народжуватися в чоловічій подобі. Помилкою було взагалі досліджувати ту аномалію, що з’явилася через мене. Любов це жахлива хвороба. Тепер я не знатиму спочину навіть у Вічній Порожнечі. Тепер навіть якщо я дізнаюся, чому сталася Помилка Всесвіту, де гарантія, що мені стане хоробрості її виправити? І все ж я зробив наступну помилку. Я підійшов до неї і сказав... “Привіт!”

 

- Тату, чому світить Сонце?

- Малеча, Сонце — це велика дірка у порожнечі. І тому з неї виходить світло.

- Як це?

- Давай виріжемо дірку у папері. А тепер уяви, що папір — це Всесвіт. А а дірка — це Сонце.

- А порожнеча хіба така сама матеріальна як папір?

- Вона більш матеріальна за все інше. Весь світ — це лише дірки у порожнечі.

 

- Тату, ти все знаєш. Скажи, в чому сенс буття?

- В бутті взагалі немає ніякого сенсу. У цьому Всесвіті мала бути порожнеча. Але мала місце велика помилка. І в ньому зародилося життя.

- Ні... Ти не правий. В житті має бути сенс.

- Пам’ятаєш ми фарбували стіну і пролили фарбу? В чому сенс розлитої фарби?

- Ха! Вона цікаво розлилася. Була схожа на химерну рибу. Можна було видати за витвір мистецтва!

- Життя теж в чомусь гарне. Але так само як ми прибрали фарбу, так само й після життя знову настане порожнеча. І тільки порожнеча має сенс. Бо вона вічна.

 

Дивлячись, як спить моя дитина, я розумію, яке це щастя бути батьками. Мені спадає думка, що діти — це дещо більше ніж помилки юності. Малечі не скажеш на запитання “звідки беруться діти”, що він чи вона — це лише бракована протизаплідна пігулка. Бути батьками означає нести відповідальність. І зараз я розумію, що після того, як через мій недогляд стався Великий Вибух, я маю нести відповідальність за існування Всесвіту. Бо життя — це диво. І з ним Порожнеча вже ніколи не буде такою як була.