Полярна зірка

Неділя, 14 серпня 2016 г.
Переглядів: 304
Підписатися на комментарі по RSS

Ніщо не могло порушити намірів Абеля. Ані зрадлива злива із блискавками, що раптово накривала місто кожного ранку і також швидко зникала, перетворюючись на тисячі прозорих діамантів, що спозирають на головного коменданта Управління контролю популяції головної метрополії А планети Земля. Ані пекельна спека, що висушувала місто допоки покриття не починало тріскатися, а люди злякано ховались домівками ніби дикі звірі, що раніше населяли світ поки людство не винищило усіх до єдиного, зруйнувавши їх природні домівки та вполювавши тих, хто намагався пристосуватись. Ані крижані ночі, які сковували життя міста, затамовуючи сам подих життя та спиняючи течію крові у артеріях містян. Ця земля вже давно була проклятою.

 

Застібнувши ґудзика за останню петличку, хлопець ще раз перевірив свій зовнішній вигляд у дзеркалі та отримав поцілунок від коханої дівчини. За декілька хвилин службове авто буде чекати біля будівлі і в Абеля більше не буде нагоди, щоб сказати найважливіші три слова:

- Дочекайся мого дзвінка.

- Звісно, любий.

Цю посаду головного коменданта він отримав нещодавно, але вже встиг зненавидіти свою роботу. П’ять років праці заступником навчили його тільки виконувати накази свого попереднього керівника і вправно тасувати стопки паперів, але тепер він сам повинен був приймати рішення щодо порядку списків тих, кого належало винищити у першу чергу (зазвичай це були найталановитіші з дітей, що досягли восьмирічного віку), а також щодо редакції інкубаторної програми освіти. Інкубатори були одним із стовпів влади метрополій у світі та давали змогу керувати мільйонними популяціями людей без лишніх зусиль. Винищення не було фізичним та абсолютним, але розум жертви згасав навіки. Колишній комендант зник, як і три попередніх, а більше хлопець не знав нічого та й не хотів цього знати. Єдине, що він мав на думці, то можливість доступу до центру керування базами та просторовими капсулами дезінтеграції. Свого роду це нагадувало узаконене знищення євреїв у 20 столітті, про яке він читав у стародавніх фоліантах, та ніхто цього не казав, до того ж книги тепер читала ще менша кількість людей, ніж взагалі працювали в Управлінні контролю, а не в шахтах чи кар’єрах.

 

Абель знав, що достатньо змінити кут випромінювання сигналу і винищувальні проміні не буде замкнено у просторових капсулах, а розповсюджено навкруги будівлі Управління, випалюючи мозкові клітини людей у радіусі тисяч кілометрів. Звісно, це буде цілком усвідомлена жертва свого ж роду, але чи не краща вона за жертву планетою? Що виходить із землі, те у неї і повертається, і якщо людство власноруч прокляло Землю, то рано чи пізно, Земля поглине його. Немає можливості зростання дерева, яке ламає власне гілля, як немає можливості виживання хижака, що вибиває ікла, згризаючи камені. Абель не бачив жодного шансу продовження життя у світі людей, що зреклися власної зброї, яка піднесла їх до небес та звела понад звіриним царством, як володарів планети.

 

Впевнено крокуючи блискавично-сріблястим полом, що був складеним із металічних пластин з викарбуваним логотипом метрополії, Абель був зосереджений на своїй кінцевій меті, увесь світ зійшовся єдиною крапкою у його свідомості у єдиній абсолютній ідеї переваги інтелекту та гідності справжньої людини над глобальним гниттям тих, хто колись мав честь називати себе людиною розумною. Перший рівень було подолано і глухий поступ головного коменданта самотньо відлунював товстенними гранітними стінами другого рівня Управління контролю популяції, а в очах Абеля вже не було нічого окрім пульту керування капсулами знищення. Матовий шкіряний плащ майорів слід за хлопцем, що його струнка стать та цілеспрямований крок перетворювали горду фігуру юнака на провісника нового світу, світу без тих, хто не може і не хоче йти шляхом, яким їм було визначено пройти.

Сканер сітківки працював безвідмовно, аналізатор ДНК відібрав пробу крові Абеля і потужні двері відімкнулися перед юнаком, відкриваючи його погляду кінцеву мету сьогоднішнього дня та кінцеву точку поточної ери. Без жодної зупинки молодий комендант пройшов крізь кімнату та набрав номер своєї домівки на пульті:

- Так, любий?

- Кохана, я на місці. Будь готова через 5 хвилин.

- Зрозуміла, кохаю тебе.

- Кохаю тебе.

 

 

Дуже зручно бути головним комендантом та мати доступ до пульту керування у вихідний день. Дуже зручно мати можливість попередити свою любу дівчину про нищівний сигнал, щоби вона сповістила інших однодумців Абеля, що складуть новітню общину після оновлення суспільства, оновлення людства, оновлення Землі. Дуже зручно, що керівництво не потурбувалося знищити древні схованки від ядерних атак, які тепер врятують краплини розуму людства від самознищення.

Хлопець натиснув комбінацію кнопок на пульті і пронизливий яскравий промінь залив світом поверхню світу, сповіщаючи про початок нової ери.

Насамкінець, ніщо не могло порушити намірів Абеля тому, що їм рухало кохання до життя. Кохання до інтелекту. Кохання до свої любої. А кохання вічне, бо воно ніколи не повернеться у землю тому, що приходить зсередини самої людини.