Подорож до провінції

Вівторок, 25 липня 2017 г.
Переглядів: 168
Підписатися на комментарі по RSS

Зробивши великий ковток зі стакану, я втягнув повітря ніздрями. У кімнаті було прохолодно і ми кутались у ковдри. Абсент виявився запашним і трохи терпким. Я задоволено прохрипів:

– І що ти пропонуєш?

Вінс мовчки метнув тюбика з фарбою у мольберт, відколовши від того тріску попелястого кольору. Проте туба залишилась цілою.

Я був розчарований:

– Нічого нового…

Деякий час Вінс вирячався в молочний простір полотна і, здавалося, не дихав.

Я вирішив, що потрібно якось розворушити його:

– Вінсе… Вінсе! Вінсе, я думаю, пора зачинити вікно, а то застудимося. Грудень на дворі.

Уміхаючись, він почухав долонею неголену щоку:

– Поле, ти як завжди правий, – сіпнувся і різким рухом зачинив віконну стулку. – Минулого разу теж було важко. Хай це була всього лише баночка, але я довго вовтузився. Проте, зміг розчавити її і вимазати фарбою полотно. Картина вийшла так собі, але кого те хвилює? Справжнім мистецтвом нині не цікавляться. Інакше я не заливав би тут очі дешевим питвом з тобою.

Я кинув на нього швидкий погляд:

– Вінсе, я писав тобі весь минулий рік, а ти жодного разу не відповів. Я переконував тебе змінити техніку, але ти ж у нас месія! Пророк Бога з пляшкою в руках. А все так само голодуєш! Тепер ти запрошуєш мене у це село, де все так дрібне і вульгарне… І ще смієш називати справжнім мистецтвом свою мазанину?

Збовтавши пляшку, я розлив залишки абсенту по стаканах і промовив:

– За справжніх художників! Тих, що творять неповторні полотна! А не тих, хто змішує усі барви в одному тюбику і не може потім відкрити його.

Я зареготав, фраза надала очікувану дію.

Вінс про щось задумався і протягнув:

– Мені гроші на випивку брат дає.

Він навіть не доторкнувся до стакана. Ну що за бездара! Не дивно, що його картини нікому не потрібні.

– Вінсе, друже, не розумію, що тебе бентежить. Втім, я готовий дати пару уроків. Безкоштовних, зрозуміло. Не даремно ж я приїхав в цю глушину. Не містечко, а найпаскудніша діра на Півдні. Та ще у грудні, коли паризькі кабаре так і манять своїм затишком!

Не чекаючи на відповідь Вінса, я схопився та підскочив до мольберту. Упевненими і точними рухами почав швидко переносити фарбу на полотно. Рука зовсім ніяк не реагувала на кількість випитого. Мазки йшли по полотну, точно за моєю задумкою. Простоявши біля мольберта близько п’яти хвилин, я швидким поглядом оцінив роботу:

– Ну, як тобі початок? Барвисто, га?

Вінс відсьорбнув із стакану і глянув на мольберт. Його погляд затуманився. Було абсолютно неможливо вгадати хід його думок. Я вирішив надати йому спробу. Посміхаючись, протягнув пензля:

– Тримай, не бійся! Не все ж тюбиками кидати.

 

Вінс підійшов до мольберта і недовірливо узяв пензлика. Поводив ним по сторонах, ніби намагаючись оцінити вагу. Я відійшов назад, сів на ящик. Влаштувався зручніше, плеснув абсенту і, розслабившись, почав спостерігати.

Відібравши на палітру помаранчевий і жовтий кольори, Вінс завмер. Стояв і не ворушився. Я подумав, що він щось побачив за шафою. Може бути миша або ще щось. Постоявши так пару хвилин, Вінс наблизився до шафи і почав малювати прямо на її дверях. Мазнув помаранчевим, додав жовтого. Обернувся до мене і невидючим поглядом дивися крізь простір. Я мовчки і зачаровано спостерігав. Треба ж, а його психічне здоров'я куди гірше, ніж я думав! Але малював він упевнено. Вимазав усі двері жовтим, десь додав червоного і зеленого. Раптово, Вінс неголосно засміявся і плеснув на малюнок прямо з пляшки. Приголомшливий авангардизм!

Згодом мене почало хилити в сон. Стакан нестримно порожнів, а відсьорбнути з пляшки Вінса я не вирішувався. Та і хто зважився б потривожити його в такий момент? Поки що можна подрімати доки він розважатиметься з фарбами. Можливо, змалює всю шафу повністю або всю кімнату. Що ще спаде на думку божевільному?

 

Сіпнувшись, я миттєво прокинувся від дрімоти. Треба ж такому наснитися! Ніби приїхав у якусь глушину до свого друга Вінса і вчу того малювати. А він накачується абсентом і творить прямо на дверцях шафи для одягу. Я мотнув головою і примружився, розрізнивши силует Вінса. Все ж не сон. Що ж, потрібно підбадьорити його, бідолаха ледве на ногах стоїть:

– Вінсе, з такою кількістю жовтої фарби…

Я не встиг завершити, як він огризнувся: «Не вчи вченого!» Я одразу дав задньої:

– Ти ба, Вінсе! Картина повноцінно заграла барвистим життям!

Вінс не відповів. Допив абсент, поставив пляшку і знову втупився в шафу. Здавалося, він намагався розглянути там якісь рухи. Я теж оглянув його картину – це був барвистий і яскравий твір. Недосвідченому погляду з'явилася б лише незрозуміла мазанина і божевільний танець фарб, але для знавця усе було інакше.

Постоявши декілька хвилин, Вінс раптом захитався і замахав руками у пошуках опори. Під руку підвернувся стіл з порожньою пляшкою на нім. Схопив її за шийку і заволав:

– Цей світ потворний! – і з розмаху ударив пляшкою по шафі. Від сильного удару, посудина розлетілася вщент, залишивши в його руці гострий уламок скла. Я ніби заціпенів, дивлячись на цю виставу. Вінс замахнувся, бажаючи довершити, але я нарешті оволодів собою. Схопившись, одним стрибком накрив божевільного і збив його з ніг.

– От покидьку, що ти мені заважаєш? – заревів Вінс. Я накрив своїм тілом його плечі. Мій голос трохи тремтів від збудження:

– Вінсе, Вінсе! Заспокойся. Поглянь на свою картину, вона прекрасна! Лише поглянь уважніше.

Мотнувши головою, він утер очі об плече. Зиркнув вгору і його обличчя просяяло. Легка посмішка торкнулася губ Вінса, а в куточках очей з'явилися зморшки. Ніби хтось знов вдихнув в нього життя. Я смикнув його за мочку:

– Якщо ти так вже хочеш що–небудь порізати своїм уламком, можеш почати з власних вух.

Вінс зчавлено реготнув:

– Мабуть, ти правий. Усілякий світ має право на існування, як і кожна крапля фарби в нім. Саме різноманітність кольорів і відтінків створює неповторне відчуття життя.

Мабуть, від сильного удару головою об підлогу, Вінс протверезів. Невже і розум повернеться до нього? Помовчавши, він рішуче додав:

– А вухо я все ж таки відріжу.

Я цокнув язиком і зітхнув, підіймаючи захоплений погляд на шафу. Ця картина була прекрасною.