П'ять синів

Вівторок, 9 серпня 2016 г.
Переглядів: 280
Підписатися на комментарі по RSS

Вітер тріпав її каштанове волосся і білу сукню. Вона стояла біля краю муру, обличчям до моря, міцно зчепивши руки. Тестемонт зупинився за кілька метрів, вдихаючи солений запах морської води. Внизу шуміли чайки, з ревом бились об скелі хвилі.

- Чому ти пішла, Міттусельд? – спитав він, зробивши ще один крок.

- Я любила тікати сюди ще в дитинстві. Приходила, сідала і годинами дивилась на море, сплітаючи заклинанням. Чому я не можу зробити цього зараз? Не відповідай, - вона все ще не озирнулась, та ніби читала його думки, - краще скажи, усе вже закінчилось?

- Так, король закінчив аудієнцію.

- Король! – чаклунка нарешті розвернулась і повторила зневажливо: - Король! Король без королівства!

- Міттусельд?

- Що, Тестемонте? Хіба це король? Маги шепочуть йому в одне вухо, матір, стара королева, у інше. А він не може й слова сам сказати! О боги, де були наші очі, коли ми дозволили сісти йому на трон?

- Послухай, - він наблизився, дивлячись у її блакитні очі, - що ми змінимо зараз? Хай хоч у столиці народ радіє новому королю!

- Народ радіє, а війна досі триває. Коли ти залишаєш столицю, аби приєднатися до війська в Ніеммоні?

- Через два-три дні, не пізніше.

- Добре. Тестемонте, до мене дійшли чутки.

- Чутки?

- Мустенвальд живий, його тримають в Стондеґарі. Якщо це правда, Нове Королівство може отримати гідного короля…

- Міттусельд, король у нас уже є!

- Астаред - п’ятий син мертвого короля, у Мустенвальда більше прав на престол, - не вгавала чаклунка. – І він не такий безхребетний, як його молодший брат. Тестемонте! Ти можеш його знайти, ти можеш повернути його!

- Міттусельд, ти чуєш себе? Чого нам коштувало посадити на трон Астареда? А Узурпатор досі не заспокоївся.

- Так чи інакше, Королівству потрібен король, - холодно зронила Міттусельд.

Її обличчя перетворилося на кам’яну маску.

- Що ти з магами замислила? – спитав Тестемонт тихо.

Вір роззирнувся. Повітря навколо них замерехтіло, ніби від жару полум’я, якого не було. Навколо них утворився купол.

- Міттусельд?

- Усе змінюється, Тестемонте.

Він метнувся геть, але наштовхнувся на невидиму стіну, боляче вдарився плечем і відступив. Зненацька тишу розірвав звук дзвонів. Тестемонт розвернувся до Міттусельд, але її вже не було. Лише море шуміло внизу.

*

- П’ятьох синів я провела на війну, і лише най    гірший з них повернувся, - тихо сказала королева.

Темряву кімнати розсіювали лише дві свічки, що самотньо палали обабіч ложа мертвого короля. Коли Тестемонт побачив тіло вперше, здригнувся: лице посиніло, язик розпух і вивалився з рота, очі вирячені, на шиї глибокий слід від мотузки. Маги підправили усе, і він виглядав, наче просто заснув.

- Ви знаєте, я не хотіла п’ятого сина, - продовжила королева тихо. За лічені години вона ніби постаріла на кілька років. Зморшок стало більше, очі потускніли. – Коли я понесла уп’яте, я дні і ночі молила богів, аби вони послали мені дочку. Але народився він… Він завжди був слабким, ховався за спини братів. Я не думала, що він сяде на трон, ніколи. І все ж…

Тестемонт мовчав. Він хотів розказати їй правду, але що ж це дасть? Доказів немає, маги розчавлять його дуже швидко. Вони зробили усе гладко: петля, передсмертна записка, самогубство.

- Але в день коронації я дозволила собі повірити. На одну коротку мить я повірила, що Астаред може бути справжнім королем. І от він лежить перед нами. Лише слабаки позбавляють себе життя. Чотирьох синів провела я на війну, і жоден не повернувся. Ходімо, - вона попрямувала геть з покоїв хлопця, якого сином більше не вважала.

В коридорі було світло, смолоскипи палали на кожному кроці. Біля дверей – варта. Королева ішла вперед.

- Тестемонте, ви потрібні мені, - сказала вона.

- Слухаю вас, Ваша Величносте.

- Ви пам’ятаєте племінника сестри мого брата? Едуана? З Трайських островів?

- Так, Ваша Величносте.

- Він досі не підтримав ні нас, ні Узурпатора. Його армія досі не була в битві. Я хочу, аби ви переди йому мою пропозицію.

Вони зупинилися.

- Міледі, мене чекає моє військо, я не можу поїхати…

- Післязавтра Астареда поховають, нам потрібен король, Тестемонте. Якщо я вийду за нього, король у нас буде. Я чула, він хороший правитель. Ти принесеш йому мою вість?

Тестемонт подивився в очі королеві. Холодні, як осінній ранок і такі ж сірі. Вона чекала на відповідь.

- Ваша Величносте, я дам відповідь зранку, коли вислухаю рапорти своїх людей.

Він вклонився і пішов геть.

 

*

Коли двері гробниці зачинились, дзвони нарешті замовкли. Вони били три дні і три ночі, аж поки короля не поховали. Натовп почав розходитися. Тестмонт повільно побрів геть, не озираючись.

Раптом поруч з’явилась знайома постать. Але Тестемонт не відреагував, ідучи крізь натовп. Так вони пройшли якийсь час, поки він не зупинився, постать слідом.

- Тестемонте, - заговорила нарешті Міттусельд, - це мало статися.

Він не відповів. Жінка стояла поруч і якийсь час вони мовчали.

- Завтра ти залишаєш столицю? – вона глянула йому в очі.

- Так, - кивнув він коротко. Вони не бачилися з того самого дня, коли вона залишила його на мурах у магічному куполі.

- Що ти сказав королеві?

- Невже всесильні маги не підслухали нашої розмови? – насмішкувато спитав він.

Міттусельд ніяк на це не зреагувала.

- Послухай, Тестемонте. Знайди Мустенвальда, королівству потрібен король! Благаю тебе, Едуан…

- Маєш мене за ідіота? – спитав Тестемонт. – Я знаю що Едуан буде нікчемним королем! В одному ти права, знаєш? Королівству потрібен король. Я знайду Мустенвальда, але не через тебе, Міттусельд, не через тебе.

На мить їх очі зустрілися. Чаклунка простягнула йому щось блискуче.

- Візьми, - попросила вона, вкладаючи амулет в його руку, - коли треба буде, дмухни на нього і шепни моє ім’я – я прийду.

Тестемонт стиснув амулет в долоні і мовчки пішов геть, відчуваючи, як чаклунка дивиться йому вслід. Він повільно зливався з натовпом.

Звідкись виникла жебрачка, кинулась йому під ноги і простогнала, трясучи лахміттям:

- Мілорде, дайте монету! Я помираю з голоду.

Він зупинився, глянув на худюще тіло жебрачки. У простягнуті, кістляві долоні упав амулет.

- Хай бережуть вас боги, мілорд, хай бережуть вас боги!