Пилип з конопель

Вівторок, 9 серпня 2016 г.
Переглядів: 468
Підписатися на комментарі по RSS

Найбільше у світі Пилип Сопуга не любив, коли хтось масними руками торкався скла його окулярів, коли у спекотний день сорочка пітніла під пахвами, коли маршрутка "тікала" прямо з-під носа... та своє ім'я. Якщо перші три пункти йому не завжди вдавалося уникнути, то з останнім він вирішив розібратися раз і назавжди. Юнаку виповнилося шістнадцять і він наважився перестати називатися Пилипом.

Все почалося з уроку української мови в четвертому класі. Зачитуючи учням твір перед диктантом, вчителька не оминула авторського фразеологізму "Вискочив як Пилип з конопель", через що клас голосно зареготав, а до Пилипа, більше довгого, ніж високого, цибатого, завжди сором'язливого й тихого хлопчика в окулярах причепилося перекручене "поганяло":

- О, "Пилип з марихуани" прийшов!

- Цигарочки з конопелькою не знайдеться?

- Погляньте, у Пилипа окуляри запітніли! Мабуть, вже курнув зранку!

Як не дивно, діти можуть бути надзвичайно жорстокими. Хлопці з класу продовжували вигукувати жалюгідні жарти, з яких чомусь сміялися навіть дівчата, а Пилип непорушно сидів, нахиливши голову до самісінької парти та ненавидів. Не однокласників, які знущалися з нього, не автора того твору, через який йому тепер несолодко, а своє ім'я.

У сучасному світі все частіше батьки зі звичайними іменами дають своїм чадам імена неординарні. Тому у дворі та в школі можна було познайомитися з такими "антонімами" як Рафаель Іванович, Олівія Василівна, Аріана Степанівна, Себастьян Петрович.

Віолетта, Даніела, Кароліна, Ванеса, Мілан, Патрік, Бред... Над тим, що в паспорті у графі "по батькові" у їхніх онуків буде "Бредович", ніхто не замислювався, головне, щоб ім'я дитини додавало їй упевненості та робило її особливою. Пилип теж цього хотів, щоправда, він і так був особливим, по-своєму. Серед усієї школи та сусідніх навчальних закладів окрім нього такого імені ніхто не мав. Навіть в історії Сопуга чув лише про гетьмана Пилипа Орлика та свого прадіда - військового лікаря Сопугу Пилипа Авдійовича - на честь якого його й назвали.

Минали роки, жарти про "Пилипа з конопель" вже давним-давно припинилися, але хлопець їх не відпускав зі свого серця як і бажання чимпошвидше змінити собі ім'я, а для цього йому повинно виповнитися шістнадцять. Перед довгоочікуваним днем народженням Сопуга заявив матері про зізрівший намір. Мама Пилипа, добра й чуйна жінка, спересердя розвела руками. Вражена рішенням, вона повільно спустилася на табуретку та ніжно промовила:

- Пилипко, як же так? Ім'я дається раз і назавжди...

- Годі, мамо! - обірвав юнак, - Я достатньо настраждався. Через це ім'я з мене люди сміються, хлопці не хочуть зі мною товаришувати, бо Пилип помітно не вписується в компанію Вільяма, Даниїла та Еріка.

Жінка бачила, як у її сина тряслося підборіддя. Ще би хвилину, ще би трохи натиску і Пилип, здавалося б, розплакався. Дорослий парубок, у якого під носом вже давно пробилися молоді рідкі вуса, звинувачував у всіх невдачах своє нездале імення. Мамі було сумно усвідомлювати, що якесь ім'я може принести стільки болю, звичайне ім'я, яке здавалося їй прекрасним, бо воно належало її єдиній коханій дитині. Зрозумівши, що цього разу Пилип прийняв рішення остаточно, вона лише тихо промовила:

- А що на це скаже батько?

Хлопець вже спокійніше, але все ще твердо, щоби не зурочити свою рішучість, відповів:

- Я не питаю у вас дозволу, я повідомляю: через тиждень мені виповниться шістнадцять і за Законом України я маю право добровільно змінити собі ім'я. І я це зроблю.

***

Нове ім'я Пилип Сопуга обирав собі довго та надзвичайно ретельно. У жодному разі з ним не повинні бути пов'язані ще якісь безглузді народні приказки та очевидні рими не менш безглуздих слів. Через це з його списку викреслювалися імена Мар'ян, бо римувалося зі словом "баян", Петро - відро, Толік - алкоголік, Роман - баран, Іван - наркоман, Юра - шевелюра, Денис - в компі завис. На додачу "фейс-контроль" не проходили імена без букви "р": Олег, Павло, Ілля, Микола, Віталій - їх Пилип, як і своє власне, вважав якимись безхребетними.

Пилип шукав собі ім'я і не занадто вигадливе, і не зовсім простакувате; не унікальне в своєму роді, щоби пальцями тикали й не розповсюджене, хоч греблю гати; не "серіальне", а благородне, бажано історичне, і нарешті, Пилип його знайшов! Прочитавши не одну книгу зі списками імен, "перемірявши" десятки нових назвиськ з-поміж усіх можливих, Пилип вирішив, що відтепер він буде Захаром.

Забравши паспорт на нове ім'я, юнак не знав, де діти щастя. Він відкрив першу сторінку документу, з якої на нього, наче з дзеркала дивився той самий худощавий хлопець, з гоструватим носом, сірими очима, русявим волоссям і смішним рівним чубом, але його вже звали не Пилип, а Сопуга Захар Андрійович. Пилип, чи то, пробачте, Захар не міг повірити своїм очам. Його мрія збулася!

Удома радості сина не розділяли, тому говорити про кардинальні зміни заборонялося. Строгий батько, грюкнувши кулаком по столу, сказав, що не визнає ніякого іншого сина, окрім Пилипа. В мами теж язик не повертався покликати Пилипка чужим іменем. Новоспечений Захар усвідомлював, що зламати батьків не вийде, тому лише іноді боязко виправляв їх, коли вони називали його по-старому.

У класі ситуація була плачевніша. Однокласники знову почали насміхатися над високим юнаком в окулярах і наче на зло відмовлялися визнавати нове ім'я Сопуги. Нещасний хлопець просив, вимагав, наказував учням кликати його лише Захаром, показував їм паспорт і наголошував, що все законно, аж доки місцевий авторитет широкоплечий, кучерявий Назар Горбенко не сказав перед усіма: "Захарив ти зі своїм Захаром!".

Після цього школярі Сопугу дійсно почали називати новим іменем, однак лише в парі зі співзвучним дієсловом.

Пилип чи то Захар прийшовши після занять додому, нервово почав гортати сторінки книги зі списками імен. Його руки тряслися від розпачу, а губи безпорадно бурмотіли: "Не те! Не те! Я обрав не те ім'я".

Як шкода, що "Пилип, який до комплексів прилип" так і не зрозумів, що в собі йому потрібно змінювати не ім'я, а щось набагато більше.