Ніч згаслих зірок

Субота, 12 серпня 2017 г.
Переглядів: 62
Підписатися на комментарі по RSS

Арх страждав.

Бо дослід вперто не вдавався.

“Що ж не так? Чому плазма не переходить до ідеального гомеостазу? Чому не живе розумно й вічно? І як же її стабілізувати? Назовсім!” – мучив себе одвічними творчими питаннями і не знаходив виходу.

“Все! Час напівзаходів минув. Попереду таке відкриття – і я не можу підкорятись безглуздим і застарілим обмеженням! Чхати на Правила! І на запобіжники – теж.”

І от, через деякий час, ВВ (Великий Випромінювач) ображено загудів, виведений на повну потужність. А згодом аж завищав, і теж Чхнув… І затих.

Арх похолов слідом за ним, поглянувши на показники витраченої енергії – “Ой-йой. Кеп лютуватиме! А хоча… Може не помітить, якщо добре тут прибрати?”

І лише коли лабораторія вже виблискувала, Арх зажурено поструменів додому.

 

Наступного ранку все було ніби добре.

Арх, набувши якнайбезневиннішої форми, сміливо й гордо ступив до лабораторії. Але раптом відчув, що щось тут не теє… – колеги якось надто радісно переливались.

“Може випадковість? Але піду-но я краще в якийсь темний куточок…”

Працювати не хотілось. Трохи попорпався в старих даних. Покуняв. Пожурився… Аж раптом почув голос Кепа:

– Архе, сонечку, де ти є? Ходь сюди. Не бійся зайчику!

"Зайчик" зіщулився. – “Ой не до добра ці його незрозумілі слівці. І що то за "зайчик"? За аурою мислеобразу відчувається як щось вкрай мерзенне…"

Але пішов…

– Кликали Кепе?

– Архе, де енергія?

Арх заклубочився.

– Та розумієте, така справа, так сталось…

– Так. Розумію. Я вже вивчив звіти ВВ. Енергію викинуло в ніщо. І хтось мусить піти і всю позбирати. І я навіть знаю хто! Енерго-сачок візьмеш в прибуку.

***

Арх, з сачком напереваги, похнюплено й непоспіхом плив і гидився – серед абсолютного нічого.

“Але я колись та доведу дослід до кінця! Я всім їм покажу хто такий Арх! Вони побачать! Колись… Але яка ж тут мерзотна мерзлота! І чого ж то енергія подалась у таке огидне місце?”

Раптом побачив якісь дивні згустки і відволікся від сумних думок.

“Брррр… Та це ж заморожена, мертва енергія! Ох! Яка гидка. На лекціях її зображення були, звісно, страшні, але ж вони зовсім не передають цього жаху… О! Далі є згусток живої!”

Арх підлетів і дослідив. Енергія зібралась у міцну кульку, але все одно повільно розсіювалась у ніщо. А ще – довкола неї щось крутилось. Досвідчений дослідник підібрав відповідніший час сприйняття і виявив крихітну кульку мертвої енергії. З одного боку ледь теплу, а з іншого – цілковито холодну.

“Цікаві умови. Складні, звісно ж, але якщо я зможу створити життя тут, то перемога буде незаперечною! І тоді я всім їм покажу!..”

 

Так почалось Творення. Арх брав крихітки порції енергії, ліпив, стежив, знову ліпив, додавав незвичні складові…

Творіння ворушились. Арх радів як дитя, коли бачив як вони повзають по мертвій енергії. І страждав, розпачливо як немовля, коли вмирали…

І тим більшою була його радість, коли одне з Творіннь, найзявзятіше й найнахабніше, якось поповзло на темний бік мертвого згустка! Арх жадібно стежив за цим жвавим малятком, вбирав, записував кожен його рух і вже от майже святкував перемогу.

***

База на темному боці першої планети.

Черговий нудився… “От чому всі сплять, а я ні? І чому ввели стандартні цикли сну майже для всіх, замість відпочивати по черзі? І за чим тут стежити? Ці каменюки мертві споконвіку і такими й залишаться назавжди!”

Раптом щось дивне привернуло його увагу до оглядових екранів. Деякі скелі на обрії аж занадто потемніли.

“Чого б то? Але навряд чи це щось важливе. Будити начальство не варто. Воно цього не любить…”

До "ранку" чорнота ще трохи підповзла, але несуттєво. Черговий відзвітував і пішов спати.

 

Нарада керівництва бази:

– То що з тією темрявою? – непокоївся Керівник.

– Науковці наразі не можуть визначити її параметри, мало даних… – спокійно відреагував Головний Науковець.

– Але ж вони підлітали зовсім близько.

– Цього мало. Потрібен контакт і зразки.

– То летіть…

Наступна нарада:

– Ви втратили шатл і людей через необачність! – лютився Керівник.

– Неправда! Були дотримані всі необхідні заходи безпеки. Хто міг очікувати, що морок здатен так швидко рухатись і викидати такі довгі мацаки… – бурмотів Головний Науковець.

– То що ж далі?

– Він рухається, хоч і повільно, але саме у нашому напрямку. Може зачепити краєм і базу. А оскільки після мороку лишається не просто "випалена земля", а ще й "відполірована", то…

– Відтепер, і до кінця кризи, вся влада переходить до мене – втрутився Військовий Радник.

***

Арх пильно стежив.

Раптом, незрозуміло звідки, бо розумного життя поряд не було (він би відчув) – дрібні промені, вогненні цятки впились у його жваве малятко. Якийсь час, незначний – воно опиралось, поглинало енергію, але перехід від цілковитого холоду до точкових, та ще й вибухових, енерговливань – був надто несподіваний. Захисна оболонка руйнувалась на очах. Арх перейшов у швидкісний режим, заступив маля собою, але вже було пізно – воно вибухнуло…

 

База.

Частину зруйнувало тим вибухом. Більшість загинула.

 

Арх дослідив несуттєві дані своїх записів з останнього досліду. Виявив, що атакували якісь нарости, бурульки, що завелись на темному боці. А всередині й досі рухались шматки мертвої енергії. Деякі навіть не тверді, а з якогось слизу!

“Трясця, трясця, трясця…! І казали ж на лекціях, що в енергетично бідних місцях може заводитись "пліснява". Причому, невиправдано ворожа, агресивна й швидка. Як я міг забути? Такий дослід перепаскудила! Стільки часу вирощував ідеальне маля – а та безмозка субстанція взяла й просто так, ні за що – знищила. І що мені тепер робити? Знайти велику колонію і поштрикати її чимось, як у дитсадку, на уроках природознавства? Досліджувати, ніби недоумок, рефлексію плісняви? Ох, дарма я на щось тут розраховував. Таки ж краще працювати у справжній лабораторії…”

Арх, спересердя шарпнув сачок, розтягнув його до розмірів розсипаної енергії, оточив її і почав обережно стягувати докупи, спрямувавши все те додому…

 

А у "Всесвіті" настали ночі "згаслих зірок". Не всіх, але й так – зрозуміло й переконливо.

А незабаром на одній з четвертих планет почали лінчувати військових… Хоча, який сенс?