Ніч в Анкарі

Субота, 13 серпня 2016 г.
Переглядів: 303
Підписатися на комментарі по RSS

Два поліцейських застебнули целофановий лантух, такий же чорний, як уніформа турецької національної поліції. Тіло Тоні дозволять забрати в Україну, ледве закриють справу, пояснили вони менеджерові шоу-балету.

Той стояв у гримувальній, оточений зграйкою переляканих напівголих танцівниць. Зовсім ще молодий хлопець років двадцяти п'яти, він теж розгубився.

- А коли саме… хоча б приблизно? – запитав він

Один з поліцейських знизав плечима:

- Не знаємо, все дуже заплутано, - сказав він. - Її речі будуть видані родичам. Але ви дещо отримаєте зараз.

Здається, ця пропозиція не сподобалася нікому з дівчат. Русокоса дівчина спробувала заперечити, але поліцейський її прервав:

- Тут написано Мар'яна Левченко. Хто це, порайте?

- Залиште собі! - все одно втрутилася вона. - Ніхто не візьме цю погань! Дурних тут немає!

Але менеджер вже тягнув за руку Мар'яну і підштовхував її прямо до чорних беретів. Поліцейський виклав м'який згорток у руки заплаканій дівчині.

- Вдома розгорнете, - випередив він. – Це точно вам.

- А як вона… як померла? - хлипнула дівчина, відтираючи з щік потоки сліз.

- Асфіксія, - коротко відповів поліцейський.

Потім він, збираючись йти, обернувся спиною до шокованої балетної трупи. І роздратовано кинув через плече:

- Задуха. Як у двох інших…

Менеджер  попросив приголомшену Мар'яну взяти вихідний за кошт фірми, і м'яко витяг її геть з нічного клубу, кудись у ніч Анкари. 

 

 

 

Товстун засміявся, розстібаючи вже третій ґудзичок на сорочці популярної марки CASELLİ. Щільна порість чорного волосся на смуглявих грудях турка кучерявилася, шкіра блищала потом, але пашіло від нього смачно. Як, втім, від усіх інших завсідників нічного клубу "Ankara kız" - густим запахом східних, солодких, одурманюючих розум, чоловічих парфумів. Гарний запах, багатообіцяючий.

- У вас хороша сорочка, - сказала українською Мар'яна туркові.

Турок наче розчулився: закивав головою, заусміхався, відтак його плаский ніс у формі груші розплився, а фізіономія стала змахувати на промаслений млинець, щойно знятий з пательні.

- Оленко, переклади йому. Бач, він не розуміє.

Русява дівчина, що приєдналася до них, не встигла переодягнутися після танцю. Яка гидота, ця консумація… але доводилося терпіти. Оленка сіла за столик, сором’язливо схрестивши ноги під сиднею, намагаючись не нахилятися вперед: на ній були лише трусики та ліфчик з блискучої тканини - золотисто-рожевого ламе. Золотисті лусочки шапочки переливалася у променях black light, що розцвічував блакитним біле півметрове пір'я на голові дівчини. Оленка зіщулилася і, чітко вимовляючи кожне слово, заговорила з турком англійською.

У відповідь турок щось забелькотів своєю мовою. 

Він знову засміявся, щосили демонструючи дівчатам солодкувату доброзичливість. Мар'яна потягнулася за своїм шотом:

- Скажи цьому муштирю, я згодна, - сказала вона Оленці.

- Добряче подумала? Не ходи. Від нього тхне похіттю.

- Йой, Оленко! Не трусися! Він халіте, я ж бачу!

- Замало тобі двох тисяч доларів на місяць? У нас загинули вже троє дівчаток! Навіщо ти тут? Ти маєш вихідний!

- Дай робити, не заважай!

- Ось дурна…

Оленка наморщила лоба, але передала туркові, що дівчина буде рада побачитися з ним завтра. Він дістав з розкішного портмоне кілька сотень лір і поклав на стіл перед Мар'яною.

- İyi geceler! - сказав турок.

Він нахилив голову у бік і лагідно засміявся тонким – з тих, що закочуються десь у горлянку – сміхом. Напевно, він думає, що це сексуально. Як він помиляється, бідося…  Оленка ввічливо посміхнулася:

- Іїі ґеджелер! - повторює вона.

Мар'яна попрощалася з турком за руку і помахала йому з балкона тераси, коли той сів у зелений Фіат.

- Ґюле ґюле, мій ашким, - муркоче Мар'яна. - Цок хош заман гечирдим, джаним! - надсаджувалася вона на останньому помаху руки.

За мить дівчина жадібно перераховувала гроші:

- Божечку, багатство!

- Фе, Мар'янко! Залиш бога у спокої. Тобі не гидко?

- Та годі! Оленко, що він патякав? Ніц не зрозуміла…

- Він тобі блузу пообіцяв купити, того ж бренду, що на ньому. Хочеш?

- Ще б пак! Це ж CASELLİ !!

- Але ти ж хороша дівчина! Через якісь лахи…

- Я ж з ним не спатиму! Нажеруся досхочу, провештаємось день по Анкарі…

Мар'яна засунула гроші у клатч, але одну купюру вона впхнула подрузі:

- Бери-бери! - скомандувала вона. - Тут двісті лір…

 

 

 

Шикарна трендова блуза CASELLİ була кинута грудкою на підлогу номера. У мереживі бретельок заплутались босоніжки, які зірвав з дівчини нетерплячий турок.  

- Яка файна…- прошепотіла Мар'яна і торкнулась крихітних ґудзичків на щільному білому комірці. Вони вабили її надіти блузу.

- Ох, лихо! - здригнулася дівчина. – Ти подібна до Тониної кофтинки...

Одначе вона спокусилась і примірила обнову перед люстром у ванній кімнаті. Комір надто обтис шию і, здавалось, що власними силами намагався застебнутися на два лілові ґудзички.

- Іїі ґеджелер! - палахкий шепіт наздогнав її, і вологий поцілунок розплатав шию.

Страх пройняв дівчину, вона майже не дихала, не зводячи очей від люстра. Навдивовижу цупко, встромлюючись, комірець оповив її шию смертельним скрутом…

- Іїі ґеджелер! – прошепотів невидимий вбивця. – Джаним…

- Ні, ні! – крик Мар'яни змінився на шепіт.

- Ти помреш…

- Анламийорум… я не розумію… - роздираючи горло, вона видала чи то хрипке зітхання, чи то схлип.

- Ви всі помрете… продажні жінки...

 

 

 

Коли чортова блуза з’явилась вже серед речей Оленки, дівчина миттю замовила таксі в аеропорт і розірвала контракт. Всепоглинаючий жах давно жив у кожній танцівниці шоу-балету, і тепер вони враз загомоніли:

- Оленко, не май її при собі!

- Все марно, - сказала Оленка. - Викидали її на смітник, але вона поверталась, ця погань…

- Спалити кофтину разом з кульком!

- Цього разу кислотою!!

- Трясця!…у попіл! – і втопити у Чубуку! 

Оленка похитала головою:

- Ні, інакше. Квитки на літак. І прощавай Анкара назавжди… Заміж, діти… Без надії таки сподіваюсь… Залишу танці! Нумо зі мною?

Разом з Оленкою з Анкари додому поїхали ще троє переляканих на смерть дівчат.  Менеджер з горя запиячив, але відмовляти не посмів.