Називайте мене Йокастою

Субота, 13 серпня 2016 г.
Переглядів: 318
Підписатися на комментарі по RSS

“Contra Spem Spero” – було виведено свіжою фарбою над входом до лабораторії.

– Дивні слова у храмі науки, – Лія посміхнулася. – До чого тут надія?

– Про надію тут і не йдеться. Цей вираз про впертість та як іти до мети попри обставини. Саме це я й збираюсь робити.

– Тоді мені за тобою?

– Обережніше, Лаю, тебе це може вбити, – Доктор засміялася.

 

Темний циліндр з кількома трубками, що йдуть від нього. Назовні – лише дроти та дивний напис «15Οἰδίπους», але всередині – майже людина. Якщо затримати дихання, крізь гудіння приладів можна почути стукіт його серця. Доктор дихала нерівно, намагаючись стримати хвилювання.

– Плід досягнув потрібної маси. Жодних відхилень не знайдено, – сказала Антігона, перший вдалий проект ще зі студентських років. Лише базове клонування, але й цього свого часу було достатньо, щоб вразити людей.

– Тоді готуйся до пологів.

 

– Отже, я зможу сконструювати людину зі жмені клітин: без сурогатної матері чи штучного запліднення – в лабораторних умовах. Звісно, досі потрібен вихідний матеріал, і я не вноситиму значні зміни спершу – лише стать чи колір волосся, але й це буде історичним проривом!

– Люди боялися Антігони, а вона народилась звичайним способом, – Лія задумалась. – Законопроект про дозвіл експериментів з людською ДНК пройшов цього разу, але я не певна, чи зможу допомогти, якщо почнуться трупи.

– Їх не буде, я приречена на успіх. Навіть ім’я уже є – Адоніс. Його матір’ю якраз було дерево.

Лія засміялася:

– Чудово, тільки спробуй не гнівати античних богів.

 

То була перша невдала спроба, після неї – ще тринадцять. Альфа, бета, гамма... Коли настала черга до омікрону, потрібне ім'я одразу зіскочило з язика.

– Едіпе, прошу, – Доктор закусила губу. Там всередині щось рухалось, ніби хотіло вирватись на волю, – гарний знак, п'ятнадцятий син досі може стати первістком.

 

– То це знову невдача?

– Так. На перших етапах усе було стабільно, але потім плід почав деформуватись і довелося вбити його до того, як він задушить сам себе.

– Людям це не сподобається.

– Гранту вистачить ще на п'яту спробу. Епсилон.

– Назвеш його Едіпом?

– Ні, Еврипідом. "Едіп" пишеться через О. Якщо бажаєш, коли дійдемо до лямбди, назву його на честь тебе.

– Якщо хочеш втішити мене, не доходь до лямбди. Нехай Еврипід живе довго та принесе щастя нам обом.

І він справді жив довго – десять секунд після народження, довше за всіх інших. Щастя нікому не приніс, лише закриття проекту й повну законодавчу заборону. Доктор, однак, не спинялась. Добутий досвід дозволив спростити роботу на деяких етапах, хоч із помічників була лише Антігона, і фінансова скрута давала про себе знати.

Ксенокл – так звали попереднього. Він був найслабшим з усіх та помер дуже швидко, не встигнувши дати найменшої надії на успіх. Саме після нього й стало зрозуміло, що потрібно щось змінювати.

 

Прозора рідина відходила з темного циліндру, доки Антігона не вихопила звідти тіло в слизькій прозорій оболонці. Доктор швидко звільнила його від цієї штучної плаценти, водночас перекривши трубку, що слугувала йому замість пуповини, та вдарила його: рідина мусила вийти з легень. Якщо ні – все намарно. У найвідповідальніший момент раптом зникло світло.

– Трясця.

 

Лія того дня була не в гуморі. Попередні невдачі позбавили її колишніх рейтингів і місця в Раді, і от раптом вона чує, що це ще не кінець.

– Мені просто потрібні кращі гени, не сплюндровані інцестом та фамільними хворобами. Когось сильнішого за мене, витривалішого за мене, – Доктор раптом взяла її за руку, – наприклад, твої.

Лія відсторонилась із жахом.

– Лаю…

– Прошу, не називай мене так, бо доведеться звати тебе Йокастою, – у її голосі чулася відраза. – Ми й так порушили стільки законів, час зупинитись. Я благаю тебе, заради нашої старої дружби.

– Я ледь впізнаю тебе. Свого часу ти була моїм першим захисником, а зараз? Де твій запал, рішучість, віра?

– Вони вичерпалися. Даю тобі останній шанс – ти забуваєш про все, а я не говорю нікому про твої підпільні експерименти, – Лія розвернулася й рушила до виходу. – Без підтримки людей, закону та наукової спільноти нічого не буде. Проект уже безнадійний.

– Чому? Між мною та успіхом стоїть лише краплина твоєї крові!

Божевілля чулося в її голосі – вона схопила Лію за руку до того, як та встигла дійти до дверей. Можливо, нічого б не було, якби вони поговорили спокійно ще кілька хвилин. Можливо, Доктор навіть переконала б її стати донором, і через кілька місяців їхній нерідний кровний син міг би остаточно налагодити всі незгоди. Однак цього не сталося. Доктор пам’ятала все на диво чітко: Лія стікає кров’ю на підлозі, її карі очі повні зневаги й ненависті. Сама винна, треба було довіряти своєму сину.

 

Дитина закричала крізь цілковиту темряву лабораторії. У Доктора запаморочилось у голові: він живий. Попри все, що сталося, живий. Майже як справжня людина. Увімкнулось аварійне живлення.

– Стан стабільний, пані, – відповіла Антігона.

Доктор боялася торкатися до нього, надто вже крихким він здавався, раптом це зараз його останні секунди? Але він жив і дихав самостійно, і дивився їй у душу своїми карими очима. Раптом вона розсміялася.

– О, Лаю! Лаю! – говорила вона, ледь не задихаючись. – Якби лиш ти бачила сина, який тебе врешті вбив.

Антігона зойкнула перелякано, але Доктор швидко заспокоїла її:

– Тепер можеш звати мене Йокастою.

Електроенергія знову запрацювала на повну. На столі кричала майже людина, червона від гемоглобіну, як і руки Доктора колись. Старі пошарпані стіни лабораторії знову нагадали їй про свій вік. Над входом ледь виднілося виведене колись білою фарбою “Contra Spem Spero”.