Найкращий друг

Неділя, 14 серпня 2016 г.
Переглядів: 312
Підписатися на комментарі по RSS

Знову сутінки густою пеленою огортають навколишню красу, ховаючи зеленаві хащі численних дерев та гору, яка здіймається до неба суворою наглядальницею. З іншого боку до самого небокраю тягнеться могутній океан, дзеркалом відбиваючи світло перших зірок. Я з дня в день вдивляюся в темніючу безодню над головою, шукаючи рятівний рух серед різнобарвних цяток. Та кожного разу сподівання так і залишаються марними. Найкращий друг покинув мене і ніяк не повернеться.

Ми почали товаришувати ще з прадавніх часів. Людина пробувала робити перші незграбні кроки, коли я побачив її серед дикого лісу. Дивний симбіоз природної чарівності і дикуватої неотесаності одразу привертав увагу. Милі на вигляд малюки з роками перетворювались на могутніх велетів, що жадали вивчити та підкорити все навколо.

На перших порах примітивність всіх істот сама собою звеличувала людину, робила її найвищою твариною. В давні часи наше спілкування обмежувалось короткими зустрічами, в які я, зазвичай, спостерігав із засідки, а людина і взагалі мене не помічала. Переконавшись в унікальності розумових і фізичних даних тих далеких створінь я, врешті, вирішив піти на прямий глибокий контакт. І мушу сказати, що не помилився. Я знайшов справжнього друга на все життя.

Моє товариство сприймалося з пересторогою. Це можна списати на необізнаність самих двоногих та миттєвість нашого знайомства. Інколи, коли я надто загравався з ними, люди впадали в стан дивного пригнічення. І це викликало значне занепокоєння, адже я отримував непідробну насолоду від нашого спілкування. Та, якщо в подібне становище потрапляли інші люди, то решта аж підскакувала від задоволення, що споріднені їм індивідууми ставали кволими, пригніченими, а ще краще — повністю спустошеними.

Людина складна для розуміння. Пізнати її мені так і не вдалось. Але якими б не були наші стосунки, мене все влаштовувало. Ми стали жити поряд.

Через певний час мій друг перейшов на новий рівень розвитку. Він остаточно відокремився від гурту тварин і став повновладним царем — людиною. Коли це сталося і люди усвідомили, що вони наймогутніші і найважливіші істоти, в головах їх щось ніби вибухнуло. Рівень життя настільки пішов вгору, що я не встигав за всіма змінами. Люди почали об`єднуватись не тільки за сімейним принципом, чи принципом "хто кого сильніший, той того і приєднав", а на добровільних засадах. За потребою. Вони гуртувалися навколо місць, де можна було отримати зиск та жити краще, ніж до цього. Ці об`єднання згодом перетворювались на села та міста. І я вважаю це найбільш революційним досягненням тогочасної людини. Там збиралося чимало мешканців. І всі вони ставали моїми потенційними друзями.

Я намагався потоваришувати з усіма, кого зустрічав і мені це, певною мірою, вдавалося. Люди почали помічати, відчувати мою присутність. Дехто навіть пробував ввійти зі мною в контакт. В багатьох місцях жили й такі, що різними способами намагалися мене впіймати. Особливо смішними виглядали спроби прогнати мене їдким димом чи пусканням крові тим, з ким я заприятелював. Мушу відзначити, що людина ніколи не церемонилась з представниками свого виду. Хоч як би не складалися наші прекрасні стосунки, але двоногі завжди все паскудили. Та від цього ставало тільки цікавіше — так хотілося знайти ідеального друга.

З розвитком міст зростала і чисельність населення. Від того періоду в мене залишились найтепліші згадки. Густозаселені райони, переповнені різної масті публікою, яка в більшості своїй не відрізнялася надто приязним ставленням до чистоти та гігієни. Це сприяло зміцненню наших стосунків та глибокому укоріненню взаємної любові. Можна, навіть сказати, що найщиріші почуття до мене текли у жилах тих людей.

Я перезнайомився з величезною кількістю народу. Багато хто мене жахався і сторонився, я їм, бачте, набрид. Одягали навіть якісь костюми, щоб я не набивався в друзі. Інколи я поступався і сильно не напирав, але мій нестримний гонор часто не піддавався контролю. Частина людей врешті зникла. Та це не надто засмучувало, бо натомість  виникла нова пригода.

Людина відправилась за море. А разом із нею і я. Чудово бути першопроходьцем! Нові знайомства та незнайома кров. Захват переповнював мене. То тут, то там я зупинявся для короткого спілкування і прямував далі. Особливо ні до кого не звикав, якщо враховувати масштаби, до яких розрослася людська родина. Так тривало досить довго.

Але одного разу щось пішло не так. Ще тоді мене це мало насторожити, але я сприйняв все за елемент нової забави. Люди почали робити ін'єкції, щось ковтали. Часто після знайомства з кимось, він одразу біг в кімнату, де повно людей в однаковому одязі давали щось, після чого кров його змінювалась, ставала зовсім гидкою. І я йшов, не здатен повірити, що мене так грубо відштовхували, коли я приходив до них з любов`ю.

Та це, як виявилось, був лише початок. При чергових знайомствах я виявляв, що кров людей уже зіпсована. Я не міг цього терпіти і йшов не оглядаючись, ображений і спустошений. Лиш зрідка вдавалося натрапити на нормального індивідуума. Та то краплина в морі.

Так я протягнув ще трохи. А потім сталася підлість, якої я аж ніяк не очікував. Люди мене впіймали і посадили у пробірку! Залишили мою тонку натуру без спілкування. Краще б одразу вбили. То були найгірші роки мого життя, проведені у холоді, темряві та цілковитій безмовній самоті.

Не можу описати яким щастям було, коли я побачив світло. Я гадав, що люди оговтались і усвідомили свою помилку. Зізнаюся, був готовий все їм пробачити. Та і цього разу я пошився в дурні. Ніхто мене не випустив з пробірки. Принаймні, на Землі. Люди зробили це на іншій планеті. Викинули і помахали рукою, широко посміхаючись.

Я був вдячний і за це. Тим паче тут мешкали якісь види. Я швидко з усіма познайомився. Шкода, але жоден навіть близько не стояв біля соковитої крові людини.

Тепер я один. Сиджу і чекаю дива. Кожного дня з року в рік я дивлюся в небо і виглядаю зорельот, який доставить мене назад додому, до людей. Молю тільки, щоб з ними нічого не сталося, адже це мої найкращі друзі, яким я готовий пробачити все.