На кругах своїх

Вівторок, 8 серпня 2017 г.
Переглядів: 198
Підписатися на комментарі по RSS

Діялося це в далекому-предалекому Ніде, позаяк такої категорії, як простір тоді ще не існувало. Не існувало й часу, тож важко сказати, в минулому все сталося, чи в майбутньому. Але воно сталося, й хоча б уже лише це споріднює той континуум із нашим старим Усесвітом.

Отож, в осяяному Безчассям Ніде хтозна як і на чому жили дивовижні створіння без тіла і душі. Яким чином вони при цьому існували й навіщо – не питайте, бо ж годі описати це поняттями нашої реальності. Вони просто жили – й навіть по-своєму мислили. Думки їхні, певна річ, не були й не могли бути осягнені людиною, бо й людей не було ще й сліду. Проте у своїх високих філософствуваннях істоти ці зрідка торкалися матерій, зрозумілих навіть нашим недосконалим мозкам.

Загалом, спочатку було Слово.

Якось індивід Яг після глибоких роздумів ні сіло ні впало оголосив побратимам:

– Ви мусите слухати мене й виконувати всі мої забаганки.

Ті довго чи недовго обмірковували почуте й урешті спізнали почуття, близьке до непозбувної бентеги. Адже всі вони одвіку були рівними у всьому – від мікро- до макрорівня.

– Ми й так слухаємо одне одного, – зауважив Буд.

– Та віднині я не слухатиму нікого, крім самого себе, – терпляче пояснив Яг. – А всі ви мені коритиметеся.

Побратими знову замислилися над цими одкровеннями, які досі нікому з них не спадали на гадку.

– А навіщо? – врешті поцікавився Зев.

– Бо така моя воля!

– Що таке воля?

– Ну… так мені щойно заманулося.

– А як це – щойно?

Яг сторопіло замовк, потім гиркнув:

– Це не про ваш розум! Коріться мені, і квит!

– Але чому? – не вгавав Зев.

– Гм… бо я перший це виголосив.

– Що таке перший?

– Та відчепіться ви! – звомпив загнаний у суточки Яг. Відтак поправився статечно: – Наказую дати мені спокій і починати мене славити.

– Що таке спокій? Як це – славити? – посипалися непорозумілі питання. До Яга з побратимами почало злітатися безліч інших сутностей, зацікавлених небаченим і нечуваним дійством.

– Я також оголошую себе першим! – заявив, нагодившись, Од.

– І я! І я! – покотилося стоголосся.

Яг спантеличено помовчав, обмірковуючи нестандартну ситуацію. Чи не вперше він відчув психологічний дискомфорт і не знав, як цьому зарадити.

– Ану цить! – не знайшовши інших аргументів, гаркнув він на побратимів.

Та де там! Усі дружно огризнулися, виявляючи перші прояви непокори і сваволі.

– Чим я гірший од Яга? – надривався Мард. – Бажаю, щоб славили тільки мене! Коріться!

– Як це?

– Ну… як хочете, так і коріться!

– Дурниці, треба шанувати мене, і нікого більше! – авторитетно заявляв Пер.

– Це ж чому? – посипалося звідусіль. – Ми ж начебто ідентичні.

– А-а… тепер я ідентичніший од вас усіх!

– Та як таке можливо?

Пер не знайшов що відповісти. Цим умить скористався Яг.

– Насправді це я відрізняюся від усіх вас – жалюгідних мислячих згустків! Знайте ж, що відтепер я… е-е… носитимусь у хмарах і… гм, разитиму блискавками!

Запала тиша.

– Ти що оце допіру бовкнув? Хоч сам зрозумів? – зачудувався Ман. – Що воно таке – хмари, блискавки?

– Ще не знаю, – зізнався Яг, та не дав збити себе з пантелику. – Я їх… створю силою думки!

– Та це й кожен з нас зуміє! – пхекнув Люц, чим викликав у Яга небувалий спалах гніву.

Побратими збуджено загомоніли.

– Мені, скажімо, вергати блискавки з цих, як їх, хмар – раз плюнути! – переконував усіх Пер.

– І навіщо ти їх вергатимеш? – спитав хтось.

– Придумаю навіщо. А хоча б просто так.

– А я… а я… – загарячкував Яг, відчуваючи, що втрачає ініціативу. – Створю з нічого… е-е, небо і землю!

Він показав, як це робитиме, й континуум навколо завібрував. Усі зацікавилися й на деякий час забули про суперечку, і собі пробуючи сили у творені. Втім, негайно з’ясувалося, що у всіх виходить однаково паскудно. Тільки підвалини світобудови даремно розхитали.

– Ет, що з вами балакати, нездари! – з досадою підсумував Яг. – Нічого-бо ви самотужки не можете, лише наслідувати здатні! Коріться мені! Я наймудріший і найздібніший!

Тепер побратими вже обурилися. Ремство почало наростати, мов пінявий вал. Світобудова жалібно затріщала по всіх швах.

Яг збагнув, що передав куті меду, й дещо віддалився від гурту. Там він довго ширяв у гордій самоті, аж поки йому не сяйнула чудова ідея.

– Агов, дефективні! – глузливо гукнув він до побратимів. – Не хочете мене славити – ну й кат із вами. Обійдуся! Знайте ж, що я вирішив створити власних шанувальників… за образом і подобою своєю!..

– У тебе ж нема образу і подоби!

– Обзаведуся! А от коли менепоклонників стане багато – начувайтеся! Кожному пригадаю непослух! Хто не зі мною – той проти мене!

– А ми також створимо своїх шанувальників! – верескнув хтось. – Вірніше, я! Так що краще скоріться мені по-доброму!

– Ні, мені!

– Мої поклонники будуть дужчими й подолають твоїх!

– А ти… а тебе… та я…

Завирувало, забурхало Ніщо із Безчассям од небачених досі пристрастей, що пробудили таємничі процеси в глибинах континууму. Затремтів сам Правсесвіт од єдності й боротьби протилежностей. А позаяк кожен із побратимів безкомпромісно відстоював власну першість і вищість, аргументи швидко вичерпалися.

Ось тоді-бо прийшла черга Діла – здійнялася перша вселенська чубанина.

І Правсесвіт не витримав – бабахнув із бридким репанням, розхлюпнувши навколо густі цівки матерії та випромінювань. Вибухнув – і почав розширюватися, розносячи в усі усюди свій новонароджений суперечливий вміст…

***

Тринадцять мільярдів років по тому.

Планета Земля.

Найвидатніші уми яке вже століття мудрували над віковічною загадкою: як і чому стався Великий Вибух, котрий породив нашу реальність? Чи може подібне повторитися? І що буде опісля?

Відповідь усе не знаходилася.

Та вона й не цікавила широкий загал. Мільярдам людей було не до наукових витребеньок. Їх одвіку займали значно насущніші питання, од вирішення яких – щонайшвидшого і за всяку ціну, – залежало майбутнє світу, мир і спокій на Землі. Тож над планетою повсякчас незграйно ширилося: «Ягве – єдиний правдивий Бог», «Нема бога крім Аллаха», «Славте Перуна Рода!», «Йа, Ктулху фтагн!»… – дивовижним чином зливаючись у суголосся, висловлюване в єдиному пориві, щиро й побожно: «Хто не з нами, той проти нас!»