Ліза

Четвер, 3 серпня 2017 г.
Переглядів: 82
Підписатися на комментарі по RSS

7 ранку. Теплий травневий ранок. Дім прокидається.

Хтось з жителів без особливого на те бажання тільки розплющує очі, хтось досі має можливість насолоджуватися обіймами морфею, а хтось квапиться на роботу.

Першою непоспішаючи виходить Онисія, молоденька студентка. Біля дверей квартири на неї вже чекає її одногруппник Богдан, хлопець, з яким вони дружать ледь не з садочку. Вони мило обіймаються та йдуть на пари. За декілька хвилин із сусідньої квартири виходить Марк, тринадцятирічний, чорнявий та невеличкий на зріст хлопчина. Знову дещо сумний, з незмінними чорно-червоними навушниками. Як завжди, поспішає на "улюблені" уроки. З двадцяти-хвилинним проміжком розважливо вийшов чоловік років сорока на ім'я Ігор. Його частково сива борода не давала точно визначити вік, особливо диссонуючи з його очима, в яких вбачалися невеличкі бісенятка, як у типового хлопчиська-хулігана з середньої школи.

Усі обличчя, усі обставини життя цих обличч та багато чого іншого вона давно встигла вивчити. Щоранку, під час ранкового перекуру, вона, Ліза, спостерігала практично не змінну картину подій на четвертому поверсі.

Ліза — жителька останньої з чотирьох квартир на цьому поверсі. Вона знала все і про кожного. Натомість про подробиці її життя практично ніхто навіть не здогадувався. Так само і з її віком — хтось вважав, що їй близько тридцяти, комусь здавалось, що вона не старша за сімнадцять.

Взагалі Ліза була досить вродливою дівчиною. Дуже тендітна, з величезними, як у дитини, яскраво блакитними очима, тонкими рисами обличчя, та, не зважаючи на кутуватість тіла, плавними і ніжними рухами, як річкові хвилі. Одяг був досить мішкуватим, верхня частина здебільшого чоловічою. Взимку це були величезні светри, в інші пори року — сорочки у клітинку. Зачіска теж не була занадто фантазійною — темне волосся з гривкою, розпущене або зібране в акуратний пучок.

Допаливши цигарку та допивши каву, Ліза повертається до своєї оселі. У коридорі на стелі висять невеличкі білі паперові літачки та орігамі голубів. Стіни були заклеєні старими бежевими радянськими шпалерами, візерунок яких неможливо було розгледіти через їхню старість. В усій квартирці був яскравий аромат лимону, кориці та цигарок. А з кімнати дівчини доносився дивний запах масляних фарб. Сама кімната виглядала, як типова художня майстерня. На стінах та у шафі завершені картини, посеред кімнати невеличкий табурет а навколо нього полотна, які потребують доробки.

Картини, що писала Ліза, були досить милими та життєрадісними. Найбільше їй подобалось зображувати людей, особливо можливі події з їхнього життя та їхні емоції.

Здебільшого на картинах були зображені сусіди художниці, але на старших роботах з'являлися люди, історія яких відома тільки Лізі. На зображеннях, які стояли навколо табурету, були жителі саме четвертого поверху — тут були щасливі кінцівки важливих історій з їхнього життя, які ще не здійснилися.

На першому полотні був зображений тринадцятирічний Марк, що захоплено грав на віолончелі. Річ у тім, що Марк дуже давно мріяв грати на віолончелі, але батьки чомусь були дуже проти. Вони вважали що головне — це навчання, а не якась там музика, і через це в родині виникали гучні сварки. На полотні, граючи на віолончелі, Марк почувався вільним і абсолютно щасливим.

На наступній картині був намальований Ігор, він стояв на вході до свого дому та обіймав доньку, що поїхала на заробітки до Польщі три роки тому і втратила зв'язок з батьком та усіма рідними. Дівчина була дуже схожа на батька, можливо щось було й від мами, але її тут практично ніхто не пам'ятає, вона померла при пологах. Ігор неймовірно сумував за донькою, постійно про неї думав, але цього майже не показував.

На останньому полотні, найменш допрацьованому, була зображена мила пара, що цілується. Це були Онисія та Богдан. Вони були закохані по вуха, хоч обидвоє не могли у цьому собі зізнатись, не кажучи про зізнання один-одному.

Допивши чергову чашку кави, Ліза продовжила писати. Художниця так легко справлялася з пензликом, що здавалося, наче він літає, а сам процес малювання нагадував чаклунство. На останніх мазках у Лізи почало дещо прихоплювати серце. Чим ближче до завершення картини вона була, тим більше погіршувався її стан. У Лізи був вроджений порок серця, через що їй доводилося приймати ліки. Доки дівчина жила з батьками, прийом таблеток хоч якось контролювався. Як тільки Ліза переїхала від них, вона твердо відмовилась від лікування та вирішила, що не відтягуватиме невідворотнє — помре тоді, коли вирішить доля.

Щойно дівчина завершила роботу й поклала пензель, вона підлетіла до стінки й повільно почала нею спускатися вниз. Її серце билося все частіше й частіше.

"Вже час, — подумала Ліза,— Мені вже час."

Бездиханне тіло впало на підлогу. Зупинка серця. Вона мертва.

Наступного ранку все у домі було по іншому. Дім був іншим.

Вперше за довгий час Ігор прокинувся не від будильнику. Він прокинувся від дзвінка у двері. Ігор був дещо здивований, адже це був ранній час, та й останнім часом до нього ніхто не навідувався. Чоловік швидко одягнувся та пішов відчиняти двері.

Приголомшеного Ігоря ледь тримали ноги. Він не міг повірити своїм очам — навпроти нього стояла його донька. Без слів вони дивились один на одного хвилини зо дві, хоч у них в голові було почуття що це продовжується вічність. Так само без слів вони просто міцно обійнялись. Постоявши ще три хвилини і пішли додому.

Цього ранку Марк прокинувся незвично рано для себе у вихідний — о восьмій. Швиденько привівши себе до ладу, схопивши свою скарбничку він вибіг надвір. Сьогодні особливий день — Марк нарешті зібрав достатньо грошей на віолончель. У магазині надовго не затримався — він точно знав, що саме йому потрібно. По виході Марка з крамниці, його щастю не було меж.

Ввечері цього ж дня, Богдан і Онисія вирішили зустрітись у парку. Він взяв її за руку. "Я дуже давно хотів сказати..."— промовив хлопчина. "Знаю", — сказала Онисія і поцілувала його.

Полотна навколо табурету Лізи стали чистими. На мертвому обличчі проступила ледь помітна посмішка.