Країна глибоких озер

Субота, 12 серпня 2017 г.
Переглядів: 45
Підписатися на комментарі по RSS

Двоє військових вже цілу годину сиділи в шинку. Пиво, вино, знову пиво, горілка - дика суміш здатна звалити будь-яке чудовисько. Але військові все не падали, хоча і трималися з останніх сил. Вони навіть спромоглися вести неквапливу розмову, тема якої все норовила вислизнути з затуманених алкоголем мізків.

- Сержант, даремно ти відмовляєшся від посади. Ох, даремно...

- Я схожий на самогубця? - сержант відпив пива.

Полковник відпив теж, вкинув у рот нехитру закуску і продовжив:

- Ти не думай, що я тебе підставляю.

- Угу, - глибокодумно промовив сержант.

- Я не такий, я завжди цінував своїх підлеглих. Ти ж знаєш.

- Угу, - знову виголосив сержант і продовжив. - Три трупи за два місяця.

- Які трупи? - обурився полковник. - Не було ніяких трупів!

- Тому що не знайшли! - прибив залізним аргументом сержант.

- Так не було ніяких трупів, - все не вгамовувався полковник. - Зрозумій, не було, - і додав. - Може бути вони ще живі.

- Живі? - сержант підхопився але не утримався на ногах і знову плюхнувся на стілець. - Живі? Вони всі були моїми друзями. Ми разом навчальний підрозділ пройшли. Піт і кров разом проливали. За такі слова тобі треба...

- Все, все, - примирливо підняв долоні догори полковник. - Не те я хотів сказати. Вибач.

А сержанта вже понесло.

- Коли я прийшов в частину, то думав, що моя служба буде..., - він запнувся, - буде звичайною. А виявилося, що тут діється чорт знає що. Я до цих пір не можу звикнути до цієї чортівні. Ця дика суміш військової техніки та ...магії. Щоб мені провалитися, - і він залпом осушив свій келих.

- Є таке, - глибокодумно промовив полковник.

- Таке? - обурився сержант. - Я до цих пір не можу спокійно спати. Все це згадую як вони вдарили цим своїм закляттям... Я був ближче всіх до них. Воно пройшло поруч зі мною.

- Жахом жахнули? - з посмішкою запитав полковник.

- Ним самим, - з похмурим виразом обличчя підтвердив сержант. - Це справжній первозданний жах. Воно мене навіть не зачепило, просто поруч пройшло. Я ж ледве не збожеволів.

- Та годі тобі, - махнув рукою полковник.

Годі? - вже кричав сержант. - Я тепер не можу спати. Цей жах...Так жахливо. Я ж військовий. Мені не дозволено лякатися. Але я не можу... Мені страшно. До цих пір страшно! Чорт забирай. А що сталося з ворогом? Мені їх шкода.

- Негоже жаліти ворога, - з розумним виглядом виголосив полковник. - Так і до поразки недалеко.

- Розумію я, розумію, але нічого не можу з собою вдіяти, - хлюпав носом сержант. - Шкода мені їх.

- Чого тільки не буває на війні.

- На війні - це так. Але навіщо мені піддавати своє життя небезпеці в тилу, в майже що мирній обстановці?

- Потрібно.

- Кому потрібно? Вам потрібно або їм потрібно? І ви, і вони прекрасно живете один без одного.

- Устав.

- Який до біса устав? Нічого в тому уставі не написано про магію. Нічого! Я його весь прочитав.

- Похвально, - зауважив полковник. І поки сержант змішував пиво, вино і горілку в одному келиху, додав. - Не кожен солдат з власної волі зволить читати устав. Зазвичай він робить це з під палки.

Сержант підняв келих.

- Це останній. Доп'ємо і по домівках.

Полковник окинув неабияк помутнілим поглядом стіл заставлений порожньою тарою.

- Мабуть, так. Але ти не дав своєї згоди.

- Згоди не буде. Я не самовбивця, - і після невеликої паузи додав. - Але я військовий і зобов'язаний буду підкоритися, якщо буде наказ, - він важко зітхнув. - Але як же не хочеться вмирати так даремно від рук своїх же.

- Нічого з тобою не станеться.

Сержант окинув каламутним поглядом шинок, потім уважно подивився на свого співрозмовника і несподівано запитав:

- Як все це почалося?

- Все - це що?

- Ну, все ... Як прийшла магія в цей світ? Чому прийшла? І звідки взялася ця божевільна четвірка відьом?

- Це довга історія. Боюся, щоб її тобі розповісти, нам потрібно ходити сюди щодня протягом місяця.

- А я нікуди не поспішаю, - сержант подивився на дно порожнього келиха. - Поки не знатиму початок цієї історії, моєї згоди вам не бачити. А без згоди буде ще один труп на вашій совісті.

- Ну, це ти загнув, - полковник уважно розглядав порожній келих.

- Більше не буду, - твердо заявив сержант.

- Шкода, - підсумував полковник. - А завтра як?

- Я не алкоголік! - відрізав сержант.

- Так я нічого такого й не кажу, - образився полковник. - Просто посидимо на доріжку. Щоб на новій посаді служба йшла як по маслу.

- Уже вирішили? - сержант зацькованим звіром подивився на всі боки. - Вирішили!

- Зрозумій ти мене, - полковник несподівано подивився тверезим і не по роках мудрим поглядом. - Ці відьми - наша найсильніша зброя. І їм потрібен командир!

 

А в цей час на території військової частини у величезній казармі, яка була розрахована на сотню чоловік і в якій зараз жили всього лише чотири дівчини, панувала гнітюча атмосфера.

Дві блондинки і дві брюнетки уважно дивилися один на одного.

- Він не повинен сюди увійти! - промовила одна з них.

- Чому? - запитала інша.

- У країні високих гір і глибоких озер народиться союз чотирьох стихій. Красивий, мудрий і безжальний повелитель зійде на трон. Не маг, не чаклун і не волхв. Світ припинить своє існування і відродиться знову. І буде в новому світі все по-іншому, - процитувала давнє пророцтво третя.

Чорт! - додала четверта.