Крамничка Фантастичного Мотлоху

Субота, 13 серпня 2016 г.
Переглядів: 460
Підписатися на комментарі по RSS

Опинитись у незнайомому місці, посеред бруківчатих вулиць і старих крамничок, заблукати, як маленьке щеня, що побігло за метеликом - це для мене легше, ніж спекти яблучний пиріг. А мої пироги найкращі у містечку, спитайте кожного, хто хоча б раз заїжджав у наші краї.

 

Саме ці пироги змусили мене думати, що я варта більшого, і відправили на пошуки кращої долі. Пироги з вишнею, коржики з корицею, малинові тарти. У цю мить я звинувачувала кожну солодку крихту у тому, що я стояла розгублена серед площі з фонтаном.

 

Все здавалось мені знайомим і чужим водночас. Так завжди буває у новому містечку, яке наче дві краплі схоже на твоє. Крамницю м'ясника я добре запам'ятала, а магазинчик квітів наче вперше бачила. Людей було обмаль, і я просто безпорадно роззиралась довкола, аж ось раптом побачила її.

 

Перед моїми очима опинилася засмальцьована вітрина магазину. Крихітні східці вели до широко відчинених дверей. У моїй душі монеткою дзенькнула надія.

 

Набравшись хоробрості, я пірнула у прохід, сподіваючись видихнути вже на вулиці з необхідною інформацією у кишені.

 

Мені відкрився незабутній вид на кімнату, заставлену суцільним мотлохом. Я не з тих, хто прасує кутики кишеньок штанів, але такого безладу я в житті ще не бачила. Пейзаж нагадував барліг колекціонера-клептомана. Книги. Стоси паперів. Посуд. Загадкові предмети, що звисали зі стелі. Чудернацький одяг. Цікаві деталі замінили початкове ошелешення на легке зацікавлення.

 

Я саме роздивлялася коробочку зі скляними кольоровими кульками, коли почула кроки.

 

- Ласкаво просимо! Вам щось підказати?

 

Розвернувшись, я зустрілася поглядом з дівчиною, що була більше схожа на хлопця. Мелодійний голос незнайомки нагадував ліниве муркотіння, і мій язик вирішив використовувати жіночі займенники, хоча мозок все ще намагався вкласти в квадратну коробочку безформне уявлення.

 

- Так! Не підкажете дорогу до пекарні пані Меланії?

 

Продавщиця потягнула за червоні підтяжки, що ляснули по клітчатій сорочці, потім хитро посміхнулась.

 

- Люба, у мене залишилось лише дві дороги. Обидві у чудовому стані, віддам за півціни.

 

- Перепрошую?

 

- Дорога в дитинство. Дорога до кращого пізнання чайної церемонії.

 

Я зовсім розгубилась, не знаючи, що сказати. Дівчина швидко і плавно, наче кішка, сягнула за один із стендів і поставила на прилавок дві пляшечки. Відкоркувавши, піднесла ближче до мене. Від правої здіймався аромат зеленого чаю, спокою і мудрості. Ліва же пахла бабусиною кухнею, свіжескошеною травою та моїм кроликом Пушком!

 

Я відсахнулась і почервоніла. Кожної миті крамниця зачаровувала мене все більше, але і насторожувала.

 

- Розумієте, я у цьому містечку... Недавно... Трохи заблукала...

 

- Всі блукають у нашому безглуздому світі, - підтримала розмову незнайомка з таким виглядом наче розмірковувала про погоду. - Що ж, якщо ви тут недавно, можливо, вас зацікавлять листівки?

 

Дівчина вказала на стенд. Як тільки я кинула на нього погляд, на місці пустих пластикових кишеньок почали з'являтися листівочки. Пейзажі з морем, пальми і малюночки морозива виростали просто-таки з розрідженого повітря.

 

Я потягнулася за листівкою із зображенням пляжних парасольок, коли краєм ока побачила хитру посмішку, до якої встигла вже звикнути.

 

- Це листівки від людей, що так і не змогли вам всього сказати.

 

На зворотньому боці листівочки я прочитала: "Мені так шкода, що я наступив тобі на ногу, дівчино у червоному плащі".

 

Миттю я згадала той прикрий випадок, коли якийсь парубок, що ніс по кавуну під кожною пахвою наступив мені на ногу. Тоді мене засмутило, що він навіть не вибачився. Та зараз стало легше.

 

Я хотіла прочитати ще, та з погляду незнайомки здогадалася, що це вже буде платно. А дізнаватися ціну було трохи лячно.

 

- І все ж таки, - почала я, прокашлявшись, - я зовсім втратила надію віднайти...

 

- У мене є як раз річ, що вам підійде! - перебила мене продавщиця.

 

Вона повернулася до величезного автомату для жуйок, який наче витягли зі старого американського фільму. Яскраві жуйки всіх кольорів, включно із золотим та сріблястим, звабливо поблискувати всередині автомата. Три рази крутнувши ручку, дівчина дістала червону жуйку.

 

- Це жуйка, що дарує надію. Але у неї є побічний ефект “несподіваний фінал”, - урочисто промовила вона.

 

- Що...?

 

- Це наче несподіваний кінець у нудному фільмі, що вас заінтригує. Або автобус, кінцева зупинка якого опиниться там, де ви мріяли бути все життя.

 

Я з підозрою глянула на дівчину, яка спокусливо тримала жуйку перед моїми очима.

 

- Ця жуйка коштує дуже дешево. Всього-навсього хочу, щоб ти поділилася нею зі мною, вірніше, її надією.

 

Наче дитина у цирку, що жадібно спостерігає за кожним рухом фокусника, я вислуховувала слова продавщиці, навіть не намагаючись віднайти будь-яке раціональне пояснення раптовому кролику у капелюсі.

 

- Гаразд, - вирішила я і засяяла непідробною усмішкою.

 

Я зовсім забула про дивовижну крамницю і хитру дівчину, коли сіла навпроти пані Меланії, що була у декілька разів суворіша, ніж я її уявляла. Єдиним, що мене рятувало під час співбесіди від її грізного погляду, була надія, що жевріла в мені від чарівної жуйки, і мій талант пекти пироги.

 

- Ну що ж, я думаю, це все, - нарешті промовила шановна пані.

 

- То ми закінчили?

 

- Так, - сказала вона вирішально, і у ту ж мить ми побачили за вікном зграю фламінго, що купалася у фонтані на площі. Я затамувала подих, коли почула зойки та вигуки пані Меланії та її помічниць. Якась дівчина навіть розбила тарілку, впустивши її з рук від здивування. Вони поприлипали до вікна, роздивляючись зграйку дивовижних птахів. Навіть суворі, підведені брови пані Меланії полізли на лоба, вмить перетворивши її вираз обличчя на безмежно здивований.

 

Придивившись пильніше, на іншому боці площі я побачила дівчину з магазину, що сиділа на східцях і їла яблуко. Вона глянула прямо мені у вічі та ледь помітно підморгнула.

 

І справді, це був найнесподіваніший фінал співбесіди. Попрощавшись з ошалілими пекарками, я встала і вийшла із закладу, покрокувавши до крамниці навпроти. Дівчина, у свою чергу, піднялася зі східців.

 

- То куди ми підемо? - з надією посміхнулась я.