Каюта номер три

Четвер, 3 серпня 2017 г.
Переглядів: 66
Підписатися на комментарі по RSS
Автор: Владислав Удовиченко.

Білі двері каюти номер три відкрилися і в них зайшов хлопець з мертвим блиском в очах. За ним дівчина. У каюті був повний порядок, пахло апельсиновим милом і зубною пастою. Одягнені були обидва не офіційно, як личить пасажирам корабля «Перун-54». Дівчина пройшла крізь каюту і сіла на кушетку не перестаючи дивитися в просторий ілюмінатор, здавалося вона рахує зірки. Хлопець з мертвим блиском в очах рився в шафі, але дуже акуратно. Перекладав речі. Щось шукав.

- Вони не можуть з нами так вчинити! - Після хвилини мовчання промовила дівчина.

- І не вчинять. Ми їм не дамо! - Відповідав той.

- Але що ми зробимо?

- Доки не знаю.

Хлопець облишив порпатися в шафі. Щось знайшов. Тримав в руці. Закрив шафу і сів біля дівчини. Обняв. Дівчина обернулася. Поцілувалися. Він посміхнувся, і вона відповіла йому взаємністю.

-Давно хотів тобі дещо сказати. Вірніше, повинен був...

-Що?

Хлопець простягнув дівчині руку. У ній була маленька чорна коробочка.

- Обміняв у торгаша з двадцять другої каюти.

- Що там?

- Люба.

- Що?

- Ти вийдеш за мене? -він відкрив коробку в якій було кільце.

Вона посміхалася. І без слів було зрозуміло що вони будуть разом. Було видно що вона скаже, так. Їм не потрібні були слова щоб здогадатися про думки один одного.

- Зачекай. Адже рада проти. Вони проти що б ми просто зустрічалися! А ти пропонуєш нам одружитись!?

- Попросимо капітана це зробити! Капітан хороша людина! Потрібно просто поговорити з ним.

- Мені?

- Ні, я з ним побалакаю.

- Послухай. Тиж…

- Яка різниця! - Тон хлопця підвищився. - Я побалакаю з ним! Я вирішу це.

-Добре любий.

Вони сиділи так ще пів години. Після, в динаміці пролунав жіночий голос, який закликав всіх виконувати свій робочий обов’язок.

Каюта капітана. Квітень 2231 р.

« - Швидше! Швидше! Ти так і збираєшся мучитися з цим пів дня? Якщо ти не відремонтуєш цей пульт ми можемо збитися на два градуси! Ти знаєш, що таке два градуси?

- Так точно капітан!

- Тоді якого ти дідька тягнеш з ремонтом?

- Вибачте я все виправлю, сер! »

- Ось приблизно так я йому і сказав - Борсаючись з боку в бік зображував капітан.

У каюті піднявся регіт. Чоловічий піт і сміх. Ці дві речі завжди були тут як належне. Четверо чоловіків якраз практикувалися в таких речах, коли в каюту капітана постукав і зайшов хлопець з мертвим блиском в очах. Невеликим кивком, капітан вказав усім вийти. Всі послухали. Авторитетом ця людина володіла великим. Не дивлячись на свій комічний талант. Капітан стояв по серед кімнати, хвилину згодом сів на білий табурет.

- Щось трапилося? - Капітан дивився поблажливіше ніж міг би.

- Сер, я думаю ви знаєте навіщо я тут.

- Рада не дала добро? Сідайте. – Капітан вказав на диван.

- Ні. – Хлопець усівся.

- Чому?

- Я їм не подобаюся. За відомих нам причин.

- І ти вважаєш це не справедливо?

- Звичайно.

- Але навіщо тобі це?

- Я кохаю її! І до того ж ми одружимося!

- Ти це серйозно говориш?

- Ви смієтесь наді мною?

- Ні.

- Тоді не ставте таких питань. Я зробив їй пропозицію. Ви можете нас ...

- Я знаю, що я можу.

Капітан встав з табурета і підійшов до ілюмінатора. Щось видивлявся. Хлопець ніяк не міг зрозуміти, що всі там намагаються знайти.

- Рада забороняє вам, і ви йдете за її спиною просити допомоги у мене? Ви знаєте, що у мене можуть бути проблеми через вас?

- Ми любимо один одного! - Хлопець зіскочив.

- Сядьте. Я допоможу вам.

Засідання ради. Квітень 2231р.

- Питання яке ми виносимо, повинен бути уважно розглянуто та під найсуворішим спостереженням виконано! - Сказав чорний чоловік, який дико виглядає на тлі білого корабля.

- Це абсурд! Не можна так поступати! - Кричав інший.

В повітрі тремтіло нерозуміння і роздратування.

- Ухвалити? Ухвалити можна! А ось виконувати саму ухвалу. Панове...

По серед гігантської каюти, більше нагадуючої залу, стояв величезний білий стіл. З краю в кутку стояла дівчина. Нервово чекаючи рішення ради. За столом сиділо вісім високопоставлених осіб. Кожна одягнена належним їй званням. Хоча в звичайний час вони і працювали на рівні з усіма іншими робітниками, їх статус дозволяв їм носити офіційний одяг куди частіше ніж усім іншим. У центрі столу сиділа висока жінка з білим волоссям. Встала.

- Заради Бога. Прошу вас. Припиніть! Я, як директор зборів і уповноважена народом корабля «Перун-54» виносити рішення ради. Кажу. Ми! Даємо офіційну згоду на шлюб цих осіб, так як сучасний світ не може бути на стільки деградований щоб не дати цим особам вибирати свій власний спосіб подальшого існування.

- Але це ж повна нісенітниця! - Закричав один з членів ради.

- Попрошу дотримуватися тієї думки, яку виносить уповноважена особа. І притримуйте себе, будьте ласкаві.

Дівчина стоячи в кутку просто заплакала. Це були сльози щастя. Вона була рада що це нарешті закінчиться. Тепер не потрібно просити. Тепер не потрібно ховатися і ховати свою щиру любов.

Каюта номер три. Час відпочинку. Квітень 2231 р.

Вона тільки вийшла з душу. Він лежав на кушетці. Їх очі зустрілися. Посміхнулися один одному. Вона, пружинячи підбігла і стрибнула до нього на кушетку. Почули динамік. . «Робочий день зданий на чотири бали, з роботою впоралися на відмінно лише відсіки ...» далі не слухали. Не хотіли. Обіймали один одного і шепотіли ніжності. Раптом лежачи на канапі відчула як щось вібрує. Занервувала. Згадала. Встала з кушетки і взяла без дротову зарядку. Підключила свого хлопця. Стара версія андроїда «ПиР-3» доводиться заряджати раз в кілька днів.

Автор: Владислав Удовиченко.