Я vs Contra Spem Spero

Неділя, 14 серпня 2016 г.
Переглядів: 311
Підписатися на комментарі по RSS

Ехом відбиваються поспішні кроки у довжелезному напівовальному коридорі. Вгорі мигають жовті світлодіодні лінії. На екранах червоним кольором світиться надпис: «Другий рівень готовності». Ехо зникло. Рука торкнулася окресленої ледь світлою зеленою лінією площини. Двері відчинилися.

Зайшовши, Крейг опинився в іншому світі: меблі з симуляцією дерев’яної поверхні, голограми невідомих зелених рослин, м’яке біле освітлення звідусіль. У голові зненацька запанувала тиша, зникли думки, запитання, злість і знервованість. Він міг довго так стояти, забувши, що за межами цієї кімнати вирішується, в котре русло поверне історія. Очі вловили Гільгамеша, і пам’ять повернулася з внутрішнього лабіринту оман.

Він сидів на підлозі зі схрещеними ногами. Руки вільно звисали, торкаючись долу ребрами долонь. Голову обплітав шолом ДумД Х2. На мініатюрному екрані світився рівень хромоансом: 0,02 нАн. Погляд різко стрибнув нижче: щось спало з лівої ноги.

Погнутий папірчик.

    Contra Spem Spero

Крейг обернувся. Взяв найближче крісло і поставив навпроти Гільгамеша. Поруч із шафи дістав ще один шолом. Увімкнув, акуратно під’єднав до Гільгамешового. На екрані виставив ідентичний рівень хромоансом. З докором глянув на Гільгамеша і тяжко видихнув.  Сів у крісло, шолом огорнув голову. Закріпивши, намацав округлу кнопку із вирізаним трикутником. Погляд перевів на годинник – 25:12:56. Натиснув.

Зображення застигло. Потьмяніло і розмилося. Білий спалах вискочив нізвідки. На мить рівновага похитнулася (Крейг стояв на ногах), голова пішла обертом. Отямившись, озирнувся. Навкруги – пісок. Лише пісок. Нікого. Світло лилося звідусіль, але жодного сонця не зміг розгледіти.

- Крейг?

- Що?! – у грудях усе стиснулося. – Гільгамеш? Я тебе не помітив.

- Чому ти тут? Битва вже почалася?

- Ні. Але вже другий рівень тривоги. Тебе чекають…

- Я не можу. Передбачення… Я ще не розшифрував його.

- Навіщо? Вони – слабаки. Їх ніщо не спасе!

- Contra Spem Sperо.

- Що це?

- Це – Без Надії Сподіваюся… Слова однієї із мертвих мов. Поверхнево, передбачення для них: безнадійно сподіваються виграти. Але якщо це щось інше? Якщо це ми? Якщо це я? Чому вжито однину? Що я не врахував? Що пропустив? Чому у них піднесений дух? Чи може бути цьому раціональна причина? Ти б міг радіти перед програшем? Міг би радіти перед смертю? Ні! Десь має бути ключ. Його потрібно знайти, і тоді – ми виграємо. Виграємо! Кожне передбачення справджувалося. Згадай! Скільки битв було всього? Скільки програли?

- Жодної.

- Жодної! А чому? Через ці передбачення…

- Але ж… вони… не мають шансів. Поки ти тут, поки шукаєш ці ключі: наші падають духом. Перед нами – слабаки, а ми зволікаємо! Якщо тягнути далі… саме це нас погубить. А не якість передбачення і ключі.

- Ні. Ти просто не розумієш. Йди. І підвищ дозу. До 0,4 нАн.

- Це – забагато!

- Це наказ. Йди.

Крейг закрив очі, дорахував до трьох і розплющив. На годиннику ледь не повну секунду протрималися ті ж цифри – 25:12:56. Підвівся. Мляво підійшов до Гільгамеша. Пальцем доторкнувся до мініатюрного екрану. Застиг. Підвищив рівень хромоансом до 0,2.

Зненацька пролунав електронний голос:

- Іллойс, рівень доступу С3, просить дозволу увійти. Дозволити? Так чи ні?

- Так.

Двері відчинилися.

- Ви не Гільгамеш.

- Ні.

- У мене для нього термінове повідомлення.

- Гільгамеш зараз у стані уповільненого сну. Йому бажано не заважати. Який рівень доступу?

- А1.

- У мене тимчасовий А1, доповідай.

- Зараз, перевірю. Так, А1. Повідомлення від крота В3: «Видали нову зброю. Ніде не зареєстрована. Характеристики невідомі. Кажуть, з нею ми переможемо».

Крейг розвернувся.

- Наказую: стерти повідомлення.

- Що?

- Це наказ. Можеш ще раз перевірити мій рівень доступу.

- Але… хіба це повідомлення нічого не змінює? Хіба не потрібно переглянути стратегію чи план?

- Ні.

- Так не можна… Я маю доповісти Гільгамешу.

- Підійди сюди.

Іллойс без роздумів підійшов, і в ту ж мить його піднебіння проткнув кинджал.

- Крейг… – пролунав сухий голос з-за спини.

Зіниці розширилися, а серце опустилося до живота і завмерло.

- Гільгамеш?

Він пройшов поруч, але голова навіть не повернулася вбік. Крейг зумів лише спіймати на мить незвично сиві зіниці.

- Ідемо.

Крейг рвучко витягнув кинджал і, не витираючи від крові, поспішив услід. В коридорі йшов позаду, не відстаючи далі ніж на крок, але і не наздоганяючи. Не розумів, чи то через відчуття вини, чи то через неспроможність виправдати свій вчинок, чи… від страху побачити ті очі знову.

Ехом самотньо відбивалися кроки. Ніхто не зронив і слова аж до кінця коридору. Гільмеш зупинився, Крейг теж.

- Війна. Це все війна. Тут, у мої голові. Вона так довго тривала, що я забув хто я. Чого хочу, чого хотів, які прагнення мав… які смаки. Вона знищила мене, позбавила всього, будь-якого сенсу. Але… тіло залишила живим. Вона не забрала мого життя. Полишила гнити, тліти у світі без кисню і жити… війною. Бо лише там можна знову горіти. Вигравати вогнем небачених барвів! Вони – такі самі. Вони жили війною і можуть жити лише нею. Війна лише тут – у голові… Якщо позбавити їх війни – вони згаснуть. Вони можуть не усвідомлювати цього, але підсвідомість знає все. Їхній дух, їхні надії, їхні старання… це ілюзії. У війні – немає ідеї. У цій війні немає ідеї. Ми знищимо їх. Маємо знищити. Я – сподіваюся… що знищу всіх, у чиїй голові живе ВІЙНА.