Ignotum per ignotius

Вівторок, 1 серпня 2017 г.
Переглядів: 109
Підписатися на комментарі по RSS

Загув четвертий сигнал.

Низький вібруючий звук заповнив тісну комірчину.

Кол Дьюті прокинувся.

Невже вже час. Нарешті. Пора вже врешті навести лад у цьому свинарнику.

- «Ol sonuf vaorsad goho iad balt, lonsh calz vonpho. Sodra Z ol ror ta nazps», чітко, з інтонацією та потрібною силою звуку, Кол Дьюті, промовив енохійською мовою. А за мить він вже опинився у середині півметрового еліпсу, який робив його невидимим та викривлював простір так, що Кол міг вільно ходити крізь води і гори, людей та небеса.

Класна річ, треба сказати ці алгоритмічні замовляння.

Хоча, чесно кажучи, такого штибу магія годилася б для істот куди простіших, тоді як елділу четвертої категорії достатньо було лише забажати. Слова були ні до чого. Так, просто зайва деталь. Зайва вона може і зайва, та елділи всі до одного потайки використовували людську лексику.

Хтось промовляв «Ерек гіюм чос», Хтось – «Крібле крабле бумс» та зрештою і «біг пес через овес» не було забутим.

Кол Дьюті радісно усміхнувся. Кінець цьому дурнуватому місцю.

Ой, як воно вимучило останнім часом.

Простуючи коридором Кол, зупинився біля дверей з-за яких ревіло угробисько, що нині називалось музикою.

Він радісно вибив двері, і ввійшов осяяний сліпучим сяйвом:

- Згинь, тварюка, - промовив Кол, направивши рукою потік енергії до миловидної жінки у моднім шматті, як намагалася щось мимрити.

Коридором злетіли попіл та дим, а Кол Дьюті вийшов на вулицю, відчуваючи як у нього розправляються ефірні крила.

На вулиці клубочився темний, мертвий оргон, що плинув з небес на грішну землю.

За відсутності Райха, що помер давним-давно – ніхто нічого не бачив і не розумів, лише пенсіонери та екстрасенси відчували нестерпну тисняву у потилиці і тупу загрудинну біль. Урочисті звуки ієрихонських труб щораз міцніше вібрували нечутними людському вуху інфразвуковими обертонами. Собаки вили, птахи металися, наче у них хто стріляв із невидимих громовиць.

 

Кол вийшов на відкритий простір, неквапно повторив закляття ззаду наперед – і з полегкістю розпростався на увесь зріcт – повних 180 ліктів.

Майя земної оболонки розсіялася майже повністю, ефірні крила затріпотіли в могутніх еманаціях, що плинули від плазмового вихору оргонного шторму.

Він жадібно втягнув у себе повітря.

Повітря прелюду останньої битви. Жахкий пилючений струмінь лоскотав ніздрі.

Але крім запаху смаленого, ще був солоний запах морського бризу разом із холодними іскорками льодового подиху вічних льодів.

О так. Останній капець буде одночасно водо-вогнянно-льодовим.

Все, як і передбачив Іоан Богослов.

Якийсь людець вкляк, і закинувши голову дивився вгору на перетворене вогненне тіло елділа, а не на його людиноподібну карликову ману, що напівпрозорою лялькою тиснулася внизу та досі намагалася втримати своє існування, позаяк слугувала Колу останніх кількасот років на цій планетці.

Людець звернувся до Кола.

То було комічно.

Бо у останні роки Кол обійшов усіх і вся – та жоден не був сприйнятливим. А тут ось він – останній обраний.

Ось він. Тепер вже усе – назад шляху немає.

- Мовчи людець. Ти ніхто, і звати тебе ніяк, - Кол автоматично відповів з достатньою поблажливістю до приматоподібної істоти, позаяк роки зробили його значно антропоморфнішим та м’якшим.

Однак за скривленою фізією людця Кол розпізнав, що той чекав іншої реакції. Тому, Кол поблажливо погладив кінчиком мізинця обраного по маківці.

- Бідний людець, ти ж читав Святе Письмо. Пригадай, Євангеліє від Матвія: Між народженими від жінок не було більшого над Івана Хрестителя! Та найменший у Царстві Небеснім той більший від нього!" (Матвія 11:11)

Отож, коли найбільший із людей буде найменшим у царстві небесному, то де ж ти будеш, котику-мурчику…

Та людець не був аж таким вже нулем. Кол зауважив, що він поступово почав перетворюватися, огортаючись сліпучо-білими шарами аури.

Натомість на майдані літала курява та дим від спопелілих людців, які посміли підняти очі на ангела небесного у його справжній подобі. Інші, більш хитрі істоти почали кричати один одному та інстинктивно закривати очі, або втупившись собі під ноги – панічно втікали урізнобіч.

- То так виглядає тотальний капець ? - смикнув ментальну голограму свідомості елділа набридливий людець.

- Радуйся, тепер ти безсмертний, останній обраний до когорти нових жителів нової землі та нового неба.

До Великого Вибуху, все було готове.

Нове небо і нова земля вже чекали - блискучі і свіжі.

- От би побачити самого, Сина Людського, - елділ почув думки новообраного і усміхнувся.

- Ще встигнеш, не поспішай. І досить марити битвою в пісках Ель-Кудиса. Битва давно закінчилася і зовсім не на вашій дитячій площадці.

Різнокольорові кулі заструменіли до осяйного центру – темні досягнувши центру розсипалися на сріблястий порох, який втягував чорний величезний вир, що наче стовп стримів понад хмари. Сірі кулі відкидалися від центру – одні ще більш темними, а інші значно світлішими. А зі світлих - перетвореними тілами поставали нові люди нової землі.

Раптом усе зникло. Темрява. Повна темрява і тотальна тиша.

І раптом слово: «OM!!!» і стало Світло.

А потім…бам-бам-бам!

Ранішній дзвінок розбудив Кола Дьюті.

- Ox. Знову цей дивний сон.

Кол Дьюті прокинувся і подивися на книгу, яку читав перед сном.

Це була Теорія великого Баху (Big Bang Theory) - і йому стало так невимовно соромно та гидко, що він не стримався:

- «Ol sonuf vaorsad goho iad balt, lonsh calz vonpho. Sodra Z ol ror ta nazps».

Нарешті. Пора вже врешті навести лад у цьому свинарнику.

Звуки ієрихонських труб набирали силу.