If U seek Amy

Вівторок, 25 липня 2017 г.
Переглядів: 107
Підписатися на комментарі по RSS

- Мені здається, чи у нас проблема?

- Мені здається, що тобі не здається…

Дівчина презирливо фиркнула і зиркнула на галявину. Полудень, спека, сонце яскраво світить і жодної хмаринки. Довкола, куди не глянь, розкидані шматки білого каменю, деревини, скла, чого завгодно. Трава втоптана слідами безлічі людей. Ближче до протилежного краю видно фундамент вежі, схожий на щелепу гіганта з поламаними зубами. Трохи обабіч майорів пеньок, гладенький, дерево явно рубали магічно. Трава довкола фундаменту чорніла від попелу і пилу, видно було сліди згарища.

- І що тепер робитимемо? – зітхнув хлопець.

Дівчина мовчки пішла вперед, до руїни. Не встигла вона й десяток метрів пройти, як на пеньку зненацька з’явився фавн. Волохаті козлячі ноги, короткі ріжки і жилетка на плечах. В руці він тримав цигарку.

- О! Єщьо адні заявілісь! – вигукнув він, реготнув і зробив затяжку.

Дівчина завмерла, хлопець, що йшов слідом, теж. Вони здивовано вирячилися на істоту.

- Ти хто? – першою заговорила дівчина.

- Хто? Ти фавна нікагда нє віділа, ілі што? – він зміряв її презирливим поглядом і ще раз затягнувся. – Прийшли поживитися на руїнах?

- Що тут трапилося?

Фавн зареготав.

- Рібята, такоє трапилося, шо ета просто капєц, - він схопився за живіт, його накрила нова хвиля реготу. – Ви ж сюди нє проста так прішлі?

- Сюди ніхто не прийшов би просто так, - пихато заявив хлопець, випнувши вперед груди.

- Ти пасматрі на нього! – фавн скорчив гримасу, зіскочив з пенька і зробив кілька кроків до парочки. – Значіт, історію ви знаєте?

- Та що тут знати, - дівчина схрестила руки на грудях, але раптом помітила серед трави кілька мертвих тіл і поспіхом руки опустила. – В лорда Корвіна ж була дочка, так? Він її дуже любив і бла-бла-бла. А коли їй стукнуло шістнадцять, виявилося, що вона з кимось уже цей…

- Пєрєспала, да, - зітхнув фавн.Він зиркнув на хлопця. - Слушай, у тебе класниє окуляри, дай примірю.

- Ще хоч крок, - хлопець загрозливо дістав меч.

- Ладна, ладна, - фавн кинув недопалок на землю і розтоптав копитом. – Віжу, ви трохи знаєте. Да, батько очінь розізлився і заточив її у вежу, сюди, власне.

- Чекай, чекай, - схопилась дівчина, - він приставив до неї фавна. А потім вона його вигнала, бо він до неї чіплявся. Це був ти?

Дівчина взялася руки в боки і загрозливо ступила до істоти.

- Тіха-тіха, - фавн виставив вперед руки, типу: не треба крові. – Дарагуша, вона була така ляля, шо і ти б не втрималась. Але да, на жаль, вона мене вигнала. І через пів року злягла з недугою.

- Сифілісом її заразив, чи що?

- Ти што, дарагая, ми нє успєлі. Ладна, я нє успєл. Карочє, лорд водив сюди врачєй, но нічого не помагало. Аж какта раз пад вєчєрок…

- Йому написали записку, мовляв, принесеш половину своїх багатств у вежу, то дочку твою розчаклуємо, - перебила дівчина. – Я це теж чула. І він приніс, а на ранок вежа виявилась зачарована: ні дочки, ні грошей.

- Да, савсєм худа дєла, - зітхнув фавн. – Но ктота пустив слушок, мол, кто башню раскалдкуєт, тому і дочка дістанеться і ці багатства, мол, лорд Корвін благословляє на шлюб.

- Так він і дійсно благословив, - хлопець дістав з сумки оголошення, яке кілька тижнів висіло у їхньому місті на центральному стовпі.

Фавн відмахнувся:

- Та, нєважна. Но с тєх пор паваділся сюда всякій зброд, шоб башенку та ета вот, раскалдавать.

- Успіхів, бачу, вони досягнули, - дівчина скептично кинула поглядом на фундамент.

- Нє савсєм, нє савсєм, - запевнив її фавн. – Харашо, так вот. Ходив сюда всякий народ. І маги, і китовраси, і боги єво знаєт хто єщьо. Питалісь вони, питалісь, да толька ніхто так нічьо і не зміг зробити.

- Невже? – скептично спитала дівчина.

- Но, тут от какраз позавчора припленталося сюда два ельфа. Стрьомниє, скажу я вам, проста капєц. Ну, каже один, значіт, щаз бистра розчаклуємо вежу, тібє, гаваріт, баба, а мнє золото. Видно, всьо парішали заранєє. Ну і я значіт сматрю збоку, сматрю, хімічат шось вони, хімічат, всю ночь хімічили, а потім глядь! – він різко смикнув головою в бік вежі, вирячивши очі, парочка аж собі мимоволі повернулась туди обличчями. – Глядь, і двєрь аткрилась! Карочє, я чесно ні знаю, шо вони намутілі, але сработала.

- Ну а далі що було? – заінтриговано спитала дівчина.

- Та шо, пустата била там, от шо. Ні тобі, як вони гаварілі, баби, ні золота.

- Тобто?!

- Вот тібє і тобто, - розвів руками фавн. – Видно в сговарє була дарагуша с кємта, от вони і золото умикнулі, і сама вона сбєжала. Далєко пайдьот, хітрюга, ой даліко, я всігда знал шо Емі не лікам шита.

- Так а вежа то чого той… - тут уже хлопець розвів руками. – Вибухнула?

- А, так всьо проста. Пахаділі значіт ельфи, паіскалі, та і прігарюнілісь. Сідєлі-сідєлі, да патом як лупане один закляттям по башні, а воно як рваньот. Єлі я карочє, дарагуши, звалити встиг. Рванула карочє так, шо ну проста капєц. Та і прибило етіх дваїх красавцев, - фавн махнув рукою собі за плече, туди, де дівчина і побачила мертве тіло. – Такоє вот, паетаму, єслі ви іскалі золото, мілиє маї, то вам нє сюда. Чи ви тоже падєлілі всьо? Єму вон бабу, а тібє золата?

- Та вже ні баби, ні золота, - зітхнула дівчина. А потім передражнила фавна: - Сігарєта єсть?

- Любий, довго ти ще там? – пролунав раптом голос з руїн.

Три голови повернулося туди. З-за фундаменту виглядала русява голова якоїсь дівчини. Вона приклала долоню до чола, аби сонце не сліпило, і дивилась на трійцю.

- Емі, дарагая, я січяс, мінутку, - вигукнув фавн і раптом осікся. Емі зникла.

- Емі? – перепитав хлопець, перезирнувшись з подругою. – Емі, так звали дочку лорда, правда ж?

Парочка загрозливо ступила до фавна, дівчина підняла руку, довкола долоні почали збиратися іскри.

- Рібята, ви не про те падумалі, ета… ета не та Емі!

Фавн почав відступати, потім різко розвернувся, мекнув, зовсім як козел, і помчав геть.

- Зараз тут буде ще один великий вибух, - похмуро буркнула дівчина і кинулась наздоганяти істоту. Хлопець тим часом повільно рушив до залишків вежі.