Горщик золота

Неділя, 14 серпня 2016 г.
Переглядів: 319
Підписатися на комментарі по RSS

Радощам Бітті не було меж.

- Овва! - Лоуренс здивовано свиснув. -У  тебе вийшло?

Він обережно взяв банку з рук Битти, щоб наблизити до очей. Видовище було захоплюючим. Чоловічок у банці, напевно, був сам не свій від люті. Він тупав черевичками, погрожував кулаком і голосно проклинав господарів будинку, на чому світ стоїть.

- Ти вже придумала, що попросиш? - запитав Лоуренс.

Він поставив банку на кухонний стіл. Одностайно було вирішено, що це місце саме

для лепрекона. По-перше, ясно, затишно, по-друге пахне їжею, що повинне заспокоювати бранця і прихиляти його вуха до щиросердної розмови.

- Попрошу, що ти проситимеш! - очі Бітті сяяли непідробною радістю. – Сплатити борги за будинок! Тепер ми зможемо розплатитися з лихварем Станіславом!

- І з моїм другом Паном. Я ще не виплатив йому ні гроша за ці чотири роки, - зітхнув Лоуренс, – кишеню мовби вимів хто…

- Нашим мукам кінець, Ло! Ми будемо щасливі!

Бітти кинулася чоловікові на шию і заплакала від надлишку почуттів. Ло міцно обійняв жінку, поцілував у пишну маківку сплутаного волосся кольору пшениці. Вона чудово пахла лісовими травами.

- Біттти, Бітти… Ти просто молодця!

-  Справді, я молодця?

- Їй-бо, молодця! Ти справжнісінький молодець!

Щаслива Бітті пустилася у танок по кімнаті. Лоуренс ляскав у долоні, потім розпалився і по такому випадку навіть заспівав декілька балад. Він трохи фальшивив, але співав цілком стерпно.

  І лише чоловічок залишився невдоволеним, підскочив у відповідь і ткнув пальцем у скло:

- Випусти! Негайно!!

- Ні, братику… Так не годиться, – посмішка зникла з обличчя Лоуренса.

- Так не годиться вести перемовини! - перебив лепрекон.

Він взявся у боки, допитливо зміряв злісним поглядом розгублену Бітті, яка влаштувалася на сходинках, що вели вгору у дитячу, де рано-вранці ще солодко сопіли у своїх ліжках двійко дітей.

- Там у вас хто? – Чоловічок недвозначно подивився на сходинки. – Ваше потомство?

- Так, наші діти, - сказала Бітті.

- Хлопчик та дівчинка?

- Синок Маля Олу і старшенька, Трита.

- Гм… Приступна ціна, - загадково промовив чоловічок. – Торг?

Обличчя Лоуренса витягувалося, він відкрив рота і, здавалося, забув його закрити.

- З якого побиту? - обурилася Бітті.

- Нумо так на так! - на зморщеному личку лепрекона з'явився азарт. - За кожного вишкребка – по горщику золота. Цей будинок зрівняєш із землею. Відбудуєш тут собі палац! Відчиниш свою крамницю! Торгуватимеш екзотичними рибами – кожна вартістю як золота монета! Подорожуватимеш у багатому екіпажі! Побачиш увесь світ!..

- Яке чарівне нахабство! - вибухнув обуренням Лоуренс.

Попри все те, очі його заблищали, і він збентежено почервонів.

Чоловічок аж застрибав на місці, потираючи рученята. Долоні у нього були великими, з величенькими подушечками коротких пальців. Тер він їх одну об одну швидко – отакечки, що іскри летіли.

- Так, так, так! – він збуджено закрутився навколо себе дзиґою. – Чари! Як я люблю чари! Дитинча за горщик! Хіба я багато у тебе прошу? Або… усього лишень по дитині за цілих два горщики, повних золота! Золота чудової якості!

Наче кішка, Бітті зскочила зі сходинок, дорогою озброївшись коцюбою: неважко було здогадатися, що вона зібралася зробити з банкою жадібного карлика. Але Лоуренсу поталанило, і він випередив дружину: вихопив банку та замотав у свій старий рибальський плащ.

- Віддай мені його, Ло! Я вщент розколошмачу цю посудину з джином!

Бітті розшарілася, її очі палали рішучістю – хоч би що там було зупинити чоловіка. Але Лоуренс не поспішав прощатися з лепреконом.

- Послухай, Бітті, - у запалі заговорив він, - може, віддамо Маля Олу?

- Пресвяті угодники, Ло… ти що, з'їхав з глузду?!

- Це не буде тяжко! Він же однаково ще малий, нічого не розуміє! Народимо собі ще! Я сплачу борги, дурненька. Ми станемо вільними - вільними, Бітті, як вітер!..

- Не переймайся, я не буду ним харчитися, - мерзенний коротун з-під плаща встрянув у розмову. – Я всього лишень візьму малого підмайстром. У службу, років на сім… Але, звичайно, якщо він буде ледарем і почне сперечатися, - я, мабуть, буду вимушений відгризти від нього шматочок…

- Ні, ти не посмієш, - прошепотіла Бітті.

Несподівано знесилившись, вона заплющила очі та повалилася, бідолаха, у нестямі на стіл – просто на мішок борошна, який дочка ще з вечора приготувала для випічки вранішньої паляниці…

Коли Бітті опритомніла, вже звечоріло, а над вогнищем господарювала Трита, помішуючи ополоником щось у казанку. Виявляється, Бітті проспала весь день на їхній з Лоуренсом канапці: хтось дбайливо переніс її у спальню, підіткнув ковдру.

- Де Маля Олу? Синок!.. – жінка занепокоїлася.

Вона вибігла у кухню – і зупинилася: вся сім'я була у зборі за вечерею. Ло дзеленчав струнами, вигадуючи нову баладу, Трита мила начиння, а Маля Олу з охотою обгризав духмяне м'ясо на кісточці, яке ще димилося.

- Тобі краще? - запитав Лоуренс.

Він відклав гітару, побачивши дружину, і розкрив назустріч обійми.

- Матусю, я їв таке смачне м’яско! - Маля Олу протягнув до неї забруднені жиром рученята. - А татусь змайстрував мені з дерева солдатика і пошив йому одежу!

Трирічний хлопчисько видобув з-за пазухи та зсипав на стільницю дрібнички лялькового розміру: зелену курточку, жилет, черевички із золотими пряжками і капелюх Святого Патріка.

- Хоч сам він по собі на диво бридке створіння, але вечеря була файнезною, люба! - сказав Лоуренс, міцніше притискаючи до серця свою любу Бітті.

- Ви що! Їли лепрекона?!

- Та боронь боже!.. - Лоуренс оглушливо розреготався. - Він приймає ванну у твоєму чайному кухлі! Сама подивися!..

Він сміявся так, що Трита з переляку трохи не впустила якесь начиння, що вона обачно вийняла з кухонної шафки аби показати матері:

- Мама! Лепрекон нагородив тебе за любов. Сказав, що твоє серце гідно золотих монет. Тепер ми багатії!..

Дівчинка насилу підняла вгору важенний горщик, наповнений доверху золотими монетами. Маля Олу лукаво визирнув з-під ліктя сестри й щасливо пропищав:

- А мені гном подарував квіточку!

На долоньці у хлопчика лежала пом'ята, але цілісінька, та як би там не було сама справжня – чотирилиста  конюшина…