Гіпнотизер. Contra Spem Spero [16+]

Середа, 10 серпня 2016 г.
Переглядів: 333
Підписатися на комментарі по RSS

Його життя ніколи не було безцільним. У дитинстві він боровся за власну територію із місцевою бандою хуліганів, у студентські роки він пристав до небезпечних крадіїв, аби заробляти собі на харчування, тепер у нього була сім’я, яка стала саме тією силою, що гнала його вперед. Повернути назад було смертю, зупинитись на місці було смертю, рух вперед теж міг викликати смерть. Та особливого вибору не було ніколи, адже він завжди примарний, той вибір. Твоє життя – лише тінь самого тебе.

Він стояв напроти, пильно вдивляючись у її пронизливі очі кольору блакитного океану, розмірковуючи, куди краще поцілити – в голову чи в коліна. Щоб вже напевне, то краще в голову, але руки трохи трусились, адже це було б його перше вбивство. Думка про двох дітей, які потраплять у притулок, якщо він закінчить у тюрмі, нав’язливо стукала у голові, і він точно знав, потрібно стріляти у голову, адже тоді вона не зможе зупинити його.

Її руки не тримали зброї, вона була їй ні до чого. Вона безстрашно стояла перед ним, опустивши долоні донизу, не намагаючись зробити ані кроку вперед чи назад, чи бодай убік. Ті декілька осіб, які мали за нещастя знаходитись саме у цей момент у банку, лежали ниць, боячись підняти голови, адже вона наразі була страшніша навіть за нього, який тримав у руках Glock-17.

Вона була блондинкою, і білосніжний одяг на ній робив її схожою на примару.

Якщо він вистрелить у коліна, вона може і впаде, проте свого погляду не відверне і все рівно змусить його зупинитись. Тоді на нього чекатиме тюрма.

Якщо він вистрелить у голову, вона здохне, але невідомо, чи йому вдасться вчасно втекти із грошима, тож його теж могла наздогнати в’язниця.

В обох випадках ситуація могла повернутись проти нього, але при виборі другого варіанту шансів впоратись із завданням було більше.

Десь так шістдесят на сорок, а не п’ять на сім.

«Не роби цього».

Її губи навіть не ворушились. Це надзвичайно лякало. Він бачив таких людей вперше, отак, вживу, обличчям до себе, хоча чув про них вже не один рік. Але вони завжди були білими тінями, які снували між людьми, прийняті ними скоріш за голограми, ніж за живих створінь. Тепер же ця голограма здавалась такою справжньою, як і він сам, із плоті і крові, і вона посилала свої телепатичні сигнали, які викликали дратуючий головний біль.

«Опусти зброю».

Руки нещадно трусились. Він все ще продовжував стояти прямо, тримаючи її на прицілі, але піт застилав обличчя та набридливо котився під сорочку.

«Це принесе тобі лише страждання».

Вона не могла цього здати. Вона була, як бездушна машина, запрограмована лише зупиняти те, що порушувало правила громадської безпеки. Її обличчя не виражало емоцій, воно було байдужим, схованим під маскою робочої атмосфери. Так, для неї це була лише робота, а для нього – цілих два життя його доньок, які очікували на повернення татуся додому із повною торбою харчів.

«Послухай мене – опусти зброю».

Йому було боляче. Це був фізичний біль, який завжди супроводжував такі телепатичні вторгнення, так йому розповідали товариші по команді. Але зараз він був один, і ніхто не міг сказати йому, як чинити далі, як не зламатись та зберегти свій власний розум.

Потрібно було вирішувати. Він відчував слабкість у тілі, яке готувалось зрадити йому. Чужий розум копирсався у нього в голові, повільно, але впевнено витісняючи його, бажаючи підкорити його волю собі, він, як гадюка, повзав там та огидно стискав зсередини.

Він прицілився краще.

І помітив тінь здивування, яка ковзнула по її обличчю.

Отже, не такі вони і бездушні, як розповідали.

Він вистрелив у голову, розуміючи, що другого шансу не буде. Змія всередині нього скрикнула та розтанула, тіло гіпнотизера безвільно впало на підлогу, більш не здатне на рухи та дії.

Він не став чекати на паніку. Не став дивитись на реакцію свідків. Він схопив мішок із грішми, який встиг приготувати ще раніше, перш ніж білосніжна примара з’явилась перед його очима.

Він швидко вистрибнув на вулицю, сів у машину і зник із місця злочину, звично замітаючи сліди магнітним маховиком, який дозволяв автомобілю зникати на малі відстані та з’являтись в іншому місці.

Він убив людину. Сьогодні він вперше позбавив живе створіння життя. І хоча він і не побачив крові, проте суть факту вже не змінювалась. Але йому було необов’язково про це думати. У нього були інші справи, варті його уваги, тож краще полишити це у темних кутках своєї свідомості, на випадок, якщо його совісті не буде чим підкріпитись.

Його життя ніколи не було безцільним. Але і ніколи не викликало тих сподівань, якими марять нерозумні та наївні, прагнучи показати себе тими, ким вони не були ніколи. І смерть гіпнотизера не сколихне його вічно у боротьбі на виживання серце.