Енцелад

Вівторок, 8 серпня 2017 г.
Переглядів: 177
Підписатися на комментарі по RSS

Внутрішній скафандр вкриває тіло наче друга шкіра, змушує забувати про холод. Навіть у Куполі температура піднімається не вище мінус 5. Цілком достатньо для виживання.

- Під льодом сьогодні плюс один. Дивися не упрій, - Кір Братов перевіряє системи зовнішнього скафандру. Я відчуваю тремор у руках, облизую холодні пересохлі губи. Більше сотні занурень, а я так і не можу позбутися хвилювання. Кір закриває капсулу, стукає по склу і підіймає великого пальця. Я киваю у відповідь. На обличчі напарника розцвітає безтурботна посмішка. На рахунок “три” капсула провалюється у тунель. Два кілометри льоду пролітають за мить. Фізично не відчуваю зупинку. Але якась прадавня ділянка гіпофіза сигналізує, що вже у воді.

Вмикається автоматичне світло. Темрява відступає. Капсульні вогні пробивають товщу води. Десь за десять метрів фіксую ледь помітне коливання. Так дихає наш сусід 38-й гейзер. Білий дим кінчиками пальців торкається льодової стелі. Я спрямовую промінь. Лід спалахує смарагдовим.

- Як водичка, Кет? – розбиває тишу голос Кіра. – 36-й веселиться. Сьогодні викине струмінь. Але, думаю, встигнеш. До речі, Кет, як тобі так щастить? – він сміється, - жодного разу не потрапляла на серйозну активність гейзерів?

Я згадую побиту капсулу, коли ми ледь встигли витягнути Братова. Тоді, стокілометровий струмінь 36-го ледь не зруйнував станцію. Кір жартує, що не сподобався “рибкам”, і тепер досліджує аномальну геоактивність лише з поверхні.

Підводний океан Енцелада – суцільна загадка. Досі невідомо, чому усе життя зосереджено на ста кілометрах у воді під Тигровими смугами.

Я продовжую занурюватися. На задньому фоні чую Штрауса з “Космічної одіссеї” і можу уявити, що зараз робить Братов: одягає скафандр і готується вийти назовні. Протокол наказує стежити за моїм зануренням, але ми обидва знаємо, що це формальність. Мені спокійніше під водою, йому – на вершині льодового рифу у величі кілець Сатурну. Ми намагаємося не згадувати про безкраї блакиті Землі.

- Гей Кет, - Кір завмирає, я чую клацання застібок, - 5 км, готуй вудки. І так, я знаю, що пообіцяв називати тебе Катериною. – Знову натужне сопіння – Гей, Катерино Винник, готуйся до зустрічі з позаземним життям!

- Привіт золотим рибкам…- черговий жарт тоне у перешкодах. Так завжди, коли вони наближаються. Я приглушую світло і намагаюся розслабитися.

Вперше життя на Енцеладі зафіксував айсфін. Людство ошелешено розглядала фото дивовижних глибоководних істот. Їх відразу назвали енцелаугісками, за подібність до земних глибоководних - Eulagisca gigantea. На такі складні форми ніхто не очікував. Псевдоніматоди мали десятисантиметрове пласке тіло, оточене золотим луско-пір’ям, сліпу “голову” з непропорційно великими щелепами і чотирма гострими іклами. Вчені ламали голови: як вони змогли вижити у крижаному пеклі так далеко від Сонця і чому в океані не виявили інших створінь. Нарешті відправили нас.

Єдине, що ми знайшли, окрім “рибок”, - дивних археїв – їх безперечну протоформу. Зате повсюдно: в океані, на поверхні, у найщільнішому поясі Сатурну - Е, який формують викиди гейзерів. Але більше нічого. Кір жартував, що зубаті тварини зжерли конкурентів.

Незвичайна живучість археїв врівноважувала неймовірна крихкість “рибок”. Будь-яка спроба дослідити енцелаугіску на поверхні закінчувалася руйнацією тканин. Але найбільше вразило інше - ми їх зацікавили.

Я відпустила важелі. Щупальця капсули безвільно повисли. Швидше відчула, ніж побачила, як перше золотисте тільце наблизилося до скла. Огидна “рибка” зависла на рівні обличчя, вигинаючись у такт води. За мить їх було кілька тисяч. Моя капсула перетворилася на галопагоський риф, обліплений життям.

“Рибки” завжди реагують на мою появу. Але жодним чином на досліди. Струм, спрямовані хвилі, вприскування земних органічних молекул – навіть не зауважили. Кір запропонував “підгодувати” їх нашою їжею. Вирішили не узгоджувати із Землею дивний експеримент і викинули до “рибної” хмарки пошматований білковий брикет. Намарно.

- Може тобі здається, що вони реагують? - Реготав Кір, запихаючись залишками брикету. – Може це лише імітація складаного життя? Колонія археїв збилася у “рибку”, а ми приймаємо її за цільний організм. Якщо чесно, не уявляю істоту, щоб змогла жити на планеті вічного льоду і темряви.

Я подивилася на Кіра, але змовчала. У Сонячній системі є одна така - з непереборною силою до життя і завоювань – і це людина.

Ліва рука капсули обережно випросталася. Хмара “рибок” здригнулася, але залишилася на місці. Ми добре вивчили одне одного. Вони знають, що я не загроза. “Знають”? Може Кір правий, я занадто їх олюднюю чи просто божеволію так давно без Сонця. Цікаво, як вони відреагують на сьогоднішній секретний подаруночок?

Рука виприскує пробу. П’ять мілілітрів моєї крові зависають у холодному океані. Камерою бачу, як темна крапля пускає пагони. Рибки дають місце. Ніби з цікавістю спостерігають за новим фокусом. Нарешті одна підповзає. Щелепа торкається краю кривавої плями. Я зачаровано спостерігаю, за причастям інших. Це дивовижно. Відчуваю легку вібрацію і майже бачу, як мільйони, мільярди інших пливуть на мій поклик. Їх не може бути аж стільки!

- Катю, прийом! – кричить Кір. – Щось не те. 36-й ожив. Фак! Фіксую аномальну активність. 40-й, 56-й, 100-й, ого навіть 88-й. Зараз вибухне Александрія! І Багдад! Катю, треба підійматися. Негайно!

Але я більше не чую. Уявляю одночасний вибух гейзерів. Незліченна кількість оновлених археїв вирветься з-під льоду, осяде на поверхні Енцелада, засіє пояс Е, досягне Сатурну, запліднить інші супутники. Помножена на життєдайну силу людини, розповсюдиться Сонячною системою. Виживає той, хто завойовує.

Я відчуваю страх Кіра, біль від проникнення у тіло мільйонів щелеп і водночас неймовірний захват. Дивовижне переродження. Кір правий, - це колонія, і я стаю її частиною. Кожна молекула мого тіла дістанеться новому виду, який обов’язково досягне Землі. Нарешті побачу Сонце, а може й інші зірки.

Життя – це експансія. Здатне існувати у темряві, але завжди прагнути світла.