Чар-дерево

Неділя, 14 серпня 2016 г.
Переглядів: 317
Підписатися на комментарі по RSS

Посеред знайомої стежки стирчав сухий патичок. Мабуть, дітлахи гралися, встромляли в землю усілякі гілки та бадилля, робили мур або міст. Молодий чоловік ледь не наступив на цурпалок, аж раптом почув:

- Не займай!

Від несподіванки Федір так і застиг з піднятою ногою. Роззирнувся. Побачив хлопчину років десяти, що пильно дивився на нього, знизав плечима, переступив патичок та й рушив далі.

Вдома мовчки розібрав продукти, зготував поїсти, механічно закинув харчі в черево, прибрав зі столу і повернувся в сон.

Лише там усе було, як колись: яскраві барви, ясні відчуття, - нехай навіть біль, страх і ненависть, а наяву було… ніяк. З часу повернення його уникали дорослі, не помічали діти… хоча діти рідко приділяють свою увагу дорослим, хіба що вони зовсім не схожі на інших.

 

***

Наступного тижня патичок стирчав на тому ж місці - посеред стежки. І хлопець був так само. Тільки інший хлопець. Федір зупинився, зиркнув на малого, механічно переступив через патичок і поплентався додому.

Черговий тиждень не-буття, похід у магазин, наплічник з напівфабрикатами, патичок на стежці, хлопець – знов інший, - важкий крок через патичок, бризки багнюки з-під чобіт, вечеря, сни. Зі снами було негаразд. Вони вицвітали, стиралися, немов стара фотокартка під сонцем. Як придивитися, ще можна бачити людей, але обличчя вже не розрізнити.

Раптово у вікно загрюкали. Тіло звично рвонулося, обігнало сонну свідомість, і за півхвилини повністю вдягнений Федір стояв на порозі.

- Виручай! – гукнуло на чотири голоси.

- Тут треба виключно по-черзі, інакше не спрацює!

- Ти бачив, ти можеш допомогти!

- Такий форс-мажор!

- Ми б самі, але не можна…

Діти – три хлопці і дівчинка торохтіли, як з кулемета, і благально дивились на Федора.

- Тихо! Говорити по суті, коротко і ясно, - наказав він.

Діти принишкли, заговорила дівчинка.

- Нам треба викохати чар-дерево, і тоді воно виконає найпотаємніше бажання кожного. Слідити за деревом ми – Колько, Михась, Тарас, Сашко і я – маємо по-черзі, мінятись не можна. А Сашко захворів... Ти бачиш чар-дерево, отже ти можеш його боронити. Допоможи нам. Будь ласка.

- Від чого боронити? – перепитав Федір.

- Спочатку було від спеки та вітру, тепер – від холоду та вітру.

- Треба просто посидіти біля нього, воно саме, - пробелькотів Михась, зіщулившись під важким поглядом чоловіка.

- Довго сидіти? – спитав Федір, знімаючи куртку.

- Я зміню тебе зранку, о восьмій, - сказав Тарас.

- І як вас батьки на ніч самих відпускають? – запитав Федір, замикаючи двері.

- Ніхто не знає. Це таємниця.

Федір сидів посеред футбольного поля на шкільному дворі і дивився на патичок, що так само, як і на початку весни стирчав на стежці. За півроку він ані трохи не змінився, але був на місці. Федір не ставив собі запитання на кшталт «Що то за чар-дерево?», «Чому його треба вартувати по-черзі?», він просто сидів на підмерзлій землі і дивився на патичок.

 

***

Стомлене тіло намагалось заснути, та Федір звично одганяв сон. Він знов занурився у, здавалося, забутий стан чекання. Коли в тебе ніби відбирають усі відчуття та одночасно вони неймовірно загострюються. Коли ти не чуєш кроків товариша, та можеш вловити клацання затвору снайперки за кілометр від себе, не бачиш власних рук, та здатен розрізнити замаскованих розвідників.

Посеред ночі піднявся в’їдливий вітер, в обличчя полетіли краплини дощу, що скоро перетворилися на мокрий сніг. Чар-дерево здригалося, тулячись до землі, і Федір в один момент відчув, що воно замерзає. Він підсунувся майже впритул до стебла, розстебнув куртку і огорнув чар-дерево, ніби маленьким наметом, міцно стискаючи пальцями краї куртки.

Раптом Федір усвідомив, що вже не першу ніч лютують вітри, та й приморозки почалися кілька тижнів тому. Як ці діти витримували тут ніч? І заради чого? Які бажання можуть бути у десятирічок: не хапати двійок, щоб не сварили батьки, їсти самі лише солодощі? Що він сам бажав у десять? Федір не пам’ятав. Він взагалі не пам’ятав того хлопчика, яким був у сім, десять, тринадцять років. Він пам’ятав лише себе сьогоденного. Що б він попросив у чар-дерева, якби воно, звісно було справжнім? Федір зморщив лоба, намагаючись витиснути з себе бодай одне бажання, - і нічого не зміг придумати. Він навіть не хотів побажати, щоб просто зараз не мерзнути.

Федір замислився, і сторчголов влетів у спогад.

Літній день. Легенький вітер куйовдить волосся. Він кружляє, тримаючи «на повідку» літак, що весело дзижчить мотором у блакиті. Колись він так любив моделювання… Колись…

Його охопив сум, і щось майже забуте застукало у скронях, запекло у грудях. Федір незчувся, як з очей покотилися сльози, падаючи на патичок. Щось яскраве спалахнуло перед очима, і молодий чоловік провалився у чорну безодню без снів, болю та жалю.

 

***

- Можна?

У двері просунулись дитячі голови. Четверо з них приходили просити про чар-дерево, а п’ятий хворів, - відмітила свідомість Федора. Він махнув рукою – заходьте, поплескав по ліжку, і діти розсілися, мов горобці.

- Що у тебе? – спитала дівчинка. – Що справдилось?

Федір незрозуміло насупив брови.

- Чар-дерево зацвіло. Ми того і прибігли всі разом посеред ночі, що дерево зацвіло, а тебе – нема, тільки куртка валяється. Поки знайшли, - вона знизала плечима.

Федір щиро взяв записник, ручку і написав:

 

Більше не болять!

 

Діти скосили очі туди, де під ковдрою мали бути ноги Федора.

А він щиро посміхнувся, дописав:

 

Я – живий!

 

І жирно підкреслив останні слова.

Діти перезирнулися, немов зрозуміли його біль, розпач та неждану радість. Може, дійсно зрозуміли.

«Чар-дерево?» – написав Федір.

Сашко витяг десяток химерних горішків.

- Це насіння. Весною ми залишимо його то тут, то там, - кому вкрай буде треба – знайде і викохає.

До палати зайшла сестра з крапельницею, і діти схопились на ноги. Федір швидко-швидко зашкрябав у записнику, видер листок і тицьнув Тарасу.

 

За два тижні чекаю вас у гості. Ви любите моделювання?

Федір.

 

І телефон у постскриптумі.

 

Федір відкинувся на подушки. Він не запитав, що отримали кожен з дітей від чар-дерева, як звати дівчинку. Та це буде згодом. Обов’язково!

Він – живий, час починати жити.